МІЖНАРОДНИЙ ФОЛЬКЛОРНИЙ АНСАМБЛЬ – «ГОРГАНИ» ЗІ ЛЬВОВА
В СЛОВЕНІЇ
Дорогі друзі!
Ми бажаємо познайомити вас з реалізацію нашого великого проекту який
відбувся в рамках міжнародного співробітництва між Р. Словенія та Україною.
Товариство українців в Словенії, за допомогою наших великих друзів і
приятелів вирішило організувати і реалізувати семиденний тур Міжнародного
дитячого фольклорного ансамблю «Горгани» зі Львова. Тепер як уже все
закінчено ми хотіли б подякувати всім учасникам які дали нам допомогу в
будь-якому випадку. По-перше Громадському фонду Р. Словенії меншин для
проведення культурних заходів, Посольству України в Республіці Словенія,
Посольству Р. Словенія в Україні, пану чесному консулу Володимиру Подбрегару,
г-н Леву Попелю та директором початкових і середніх
шкіл при яких з'явилися та виступали наші «Горгани».
Особлива подяка також для муніципалітету м. Камнік і туристичному центру. Ми
ніколи не забудемо доброту пані Ержен і її гарних дівчат, які ся
називають, Оленка, Урша, та інші. Ми їх вітаємо від усього серця. Таксами
нам дуже допомагали сестри «Ursuline» у монастирі Мекінє. При сестрах було
для всіх зустрінути з великим добротою і розумінням. Вони запропонували нам
все, що було доступним і уже не знаємо як їм платити за все що вони для нас
зробили. Зокрема ми хотіли б подякувати сестрі Маргарет Пії.
Велика подяка членом Товариства українців в Словенії, які брали дуже активну співпрацю та відданість та приймати будь-які поступки з метою погостити наші співвітчизники щоби почували себе комфортно. Це були: Божидар Салай та його родина з його дружиною Катериною, дочкою Леа і Тіна, із братовою Іванкою. Ми все довели таке що все б було у кращому світлі, а ще потім допомогли, Іван Собко із підтримкою всієї сім'ї, особливо для нас старалася його дружина Євгенія та син Степан. Далі була допомога: Славко Фігурик і його дружина Валерія, Мирослав Шморхай з родиною і, нарешті, AНДРІЙ Гевка із підтримкою всієї родини.
Все почалося з наступним чином:
"Організаційний комітет Міжнародного фестивалю «КАМНІК – ШТАНЄЛЬ» який відбуватиметься з 08 по 15 вересня 2011 року у Словенії запрошує ансамбль народної музики і танцю «Ґорґани» зі Львова у кількості 42 чоловік для участі у вищезгаданому фестивалі. В програмі фестивалю концертні виступи колективів, цікаві екскурсії. Оргкомітет бере на себе витрати з проживання і харчування учасників."
Голова оргкомітету фестивалю (підпис, ініціали) Андрій Гевка
У співпраці з міжнародними дитячий ансамбльом "Горгани"
зі м Львов, Посольством України в Республіці Словенія, Товариство
українців в Словенії організували тур з ансамблем «Горгани» в містах
Республіки Словенія. ДО НАС приїхали дуже відмінний дитячий ансамбль, який
має 30 дітей від 10 до 15 років із упровадженням 10 членів професійного
ансамблю, який включає українські національні інструменти, такі як акордеон,
бандура, сопілка, скрипка і т.д..
У неділю, 11 вереснем 2011 ансамбль мав честь виступити на Фестивалі національних костюмів в м. Камнік. Це для нас дуже важливо тому що в нашій країні є чудовий захід якій дуже добре організований. Наші бажання є такі що хочемо встановити культурне співробітництво на міжнародному рівні.
Виступ ансамбля народної музики і танцю «Ґорґани» зі Львова
Учасниками ансамблю здійснені постановки бойківських танців – “Сторцак”, “Козак”, “Бойківські коломийки”, “Бойківчанка” – віднайдених та відроджених ними, а також гуцульських танців “Гуцулка”, “Голубка” та “Космачанка”, закарпатського танцю “Тропотянка”, а також “Львівська полька”.
Пропагуючи оригінальну народну культуру свого краю, колектив є постійним учасником фольклорних міжнародних фестивалів:
- “Коломийка 2006” м. Коломия (Україна 2006)
- V Всесвітні бойківські фестини “З чистих джерел” м. Турка (Україна 2007)
- 46 Міжнародний фестиваль культури і спорту в м. Медзилаберці (Словаччина 2008);
- Міжнародний фестиваль “Літо в Ресавіце” м. Деспотовац (Сербія 2008);
- Міжнародний огляд фольклору “Слінґані дані 2008” м. Ялзабет (Хорватія 2008);
- VII Вроцлавське колядування м. Вроцлав (Польща 2009);
- VI Петровданський собор фольклору м. Прнявор (Боснія і Герцеговина 2009);
- Міжнародний огляд дитячих колективів регіональних, Фестиваль культури Карпатської “Слопніце 2010” ґ. Слопніце (Польща 2010)
- Міжнародний фестиваль “Єврофольк-2011” м. Прага (Чехія 2011)
Виступи фольклорного колективa відбувається під
керівництвом:
Скрипка: Степан Будз
Акордеон (баян): Ольга Когут
Цимбали: Василь Мотрук
Сопілка: Mихайл Когут
Бас: Олександр Когут
Художній керівник: Степан Будз, Ольга Когут
Диригент: Ольга Павлик
Хореограф: Mихайлщ Когут
Дизайн: Ганна Васюта
Програма виступу
50 хв.
1. Танці Карпатського краю (Гуцульщина):
1) «Космачанка»
2) «Буковина»
3) «Гуцулка»
2. Прикарпатські співаночки:
1) «Дударики»
2) «Кептарик»
3) «Дударі»
4) «Казала мені мати»
3. Танці Карпатського краю (Бойківщина)
1) «Бойківчанка»
2) «Львівська полька»
3) Запорізький марш
4) Пісня «Хай цвіте червона калина»
Програма виступу (на 1 год. 20 хв.)
1. Танці Карпатського краю (Гуцульщина):
1) «Гуцулка»
2) «Буковина»
3) «Голубка»
4) «Космачанка»
5) «Тропотянка»
6) Інструментальний номер
2. Прикарпатські співаночки:
1) «Дударики»
2) «Кептарик»
3) «Дударі»
4) «Казала мені мати»
5) «Україна – наша мати»
3. Сюїта бойківських танців (Бойківщина)
1) «Бойківський сторцак»
2) «Бойківчанка»
2) «Львівська полька»
3) Запорізький марш
4) Пісня «Хай цвіте червона калина»
Діти, які займаються в цьому колективі, натхненні перлинами народної творчості, свідомо стають носіями та продовжувачами творчих традицій рідного краю.
ДЕКІЛЬКА СЛІВ ПРО МІЖНАРОДНИЙ ФОЛЬКЛОРНИЙ АНСАМБЛЬ – «ГОРГАНИ»
Фольклорний ансамбль працює під керівництвом пані Ольги Когут котра щороку
(один тиждень на початку травня) організує в місту Львів Міжнародний
фестиваль фольклору та музики європейських країн. Фестиваль називається "У
КОЛІ ДРУЗІВ". Цей фестиваль присвяченій матері. Товариство українців в
Словенії вже третій рік із ними дуже хороше співпрацює і відправляє від
Р. Словенія найкращих ансамблів народного танцю в Україну. У цьому році ми
співпрацювали із народним танцювальний ансамблем Емона зі м. Любляна. У
році 20012 хотіли б таксами співпрацювати з іншими фольклорними ансамблями
які зацікавлені поїхати до Львова. Ми хочемо підкреслити, що всі учасники
оплачують тільки транспортні витрати. Для всього іншого буеє забезпечено
організаторам: житло, харчування, екскурсії, вистави тощо.
А ТЕПЕР, БУДЬ ЛАСКА, ПОДИВИТИСЯ ЯК ВСЕ ВІДБУЛОСЯ ЧЕРЕЗ СЛОВА І ФОТОГРАФІЇ!
Середа: 7.9.2011
 |
 |
 |
| Прибуття з Братислави до СловеніЇ, перехід кордону із Австрії на село Кузьма | Спаніє і сніданок в селі Kančevci | Рекреація в готелі – терме 3000 |
Четвер: 8.9.2011
 |
 |
 |
|
Виступ в школі Beltinci, |
і в шкoлі - Črenšovci | Млин на річки Мура |
 |
 |
 |
| Острів кохання, | Murska Sobota | Murska Sobota |
Petek: 9.9.2011
 |
 |
 |
| Традиційний сніданок та виступ у школі СОЛОДКИЙ ВЕРХ, |
та у школі Šentilj
|
м. Марібор - Лент |
 |
 |
 |
| м. Марібор - найстаріший лози в Європі | Проживання в манастиру - МЕКІНЄ |
Зустріч із українською громадою |
 |
 |
 |
| Хліб і сіль | Зустріч із українською громадою - КАРПАТИ | Зустріч із українською громадою-КАРПАТИ |
Субота : 10. 9.11 - ЕКСКУРСІЯ - ВЕНЕЦІЯ
 |
 |
 |
| А де тепер підемо? | Немає ніякої стнжки або дороги | Але мають якісь чони ... |
 |
 |
 |
| Місто на воді | Багато сувенірів ... | Для цього котрий має багато грошей ... |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
| Катерина, Наталя, Артем | ||
 |
 |
 |
| Божо Салай і яго голуб ... | Гондоли | |
 |
 |
 |
| Божо Салай - Бонд - Джемс Бонд |
Неділя 11. 9 2011
- 10 г. - ВИСТУП ТА УЧАСТЬ НА МІЖНАРОДНОМУ ФЕСТІВАЛУ У М. KAMNIK
- З 14 до 17 - дефіле виконавців парад містом Kamnik
 |
 |
 |
 |
 |
 |
| пан Василь | ||
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
- PIKNIK V LJUBLJANI – PRI MIHEVCU – KARPATI
- Prenočitev v DIJAŠKI DOM VIČ LJUBLJANA
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
| Skupinska fotografija v dijaškem domu | Skupinska fotografija v dijaškem domu | DIJAŠKI DOM VIČ |
Подорож в м. Липовляни - "Український вечір" - бал - 5
лютого 2011
Зараз, на початку я хотів би підкреслити, що цей день був для
всіх нас великий і приємний досвід, якого ми не забудемо.
П'ятого
лютого 2011 представники української громади в Словенії, мали нагоду і
велику честь поспілкуватися з українцями в
м. Липовляни - Хорватія.
Цього вечора було все дуже гарно і приємно.
Ми відчували що прийшли до дорогих родичів.
Найкраще буде, щоб йти по порядку:
Наша дружба із КПД Карпати з м. Липовляни триває вже кілька
років, і почала так що ми українці з колишньої Югославії кілька разів
зустрічалися на різних зустрічах ансамблів української культури: в Загребі,
Славонському Броді, Баня-Луці, Вуковарі та інших місцях.
З цим настало сильне бажання українців розсіяних в ряді країн
регіону збиратися, спілкувати і використовувати його приклад, щоб показати
молодим як колись всі разом жили наші люди. Та всі вирішили щоб не забувати
своє походження.
Доказ великої підтримки та приятельства від КПТ Карпати
Липовляни до українців у Словенії
відбувся в червні 2010 року.
З цієї нагоди ми викрили
бюст нашого великого поета Тараса Шевченка
http://www2.arnes.si/~ahevka/koledar%20ukr.htm . Тоді ми разом пережили
велике свято з виступами хору КПТ Карпати
Липовляни.
Виконання українського національного гімну "Ще не вмерла
України" будуть ще довго пам'ятати, не кажучи про інші пісні, які в Словенії
в перший раз почули.
Незадовго перейшло і ми знову захотіли бачити наших друзів з
Липовлянив і ми запросили
їх двадцять восьмого
Січня до Любляні.
На цей раз КПТ Карпати Липовляни
приїхали до Словенії з нагодою підвищення складу або святкуванням перекладу
100 найкрасивіших пісень на словенському автора Андрія Гевки.
Достатні був тільки один дзвінок і кілька розмов з пані Іванка Слота,
президентом КПТ Карпати Липовляни та президентом Українських спільнот
Р. Хорватії паном Іваном Семенюком і все було вирішено.
Результати видно за цією адресою:
http://www2.arnes.si/~ahevka/novyny.htm.
Відразу ж після виступу в Любляні ми були запрошені на "Український вечір" -
бал в м. Липовляни.
Через фотографії і слова, ми намагалися, щоб викликати
атмосферу наших зустрічей з нашими дорогими друзями.
Зараз не можемо нарахувати всіх котрі там були але принаймні буде згадати
кілька.
З урахуванням вище зазначених там були: улюблені письменник і
поет Павло Головчук і його дружина, пан Михайло Семенюк зі своєю дружиною,
пан Мірко Федак та інші. Цей вечір пройшов, як ніби це тривало хвилину.
Я не знаю як в м. Липовляни та їх півні які вказують на пізню
годину, але воно повинно бути близько двох годин після опівночі, коли ми із
важким серцем вирішили йти додому.
Ми пішли, а багато інших ще залишилося...
А тепер подивіться на фотографії.
Може бути що котра вам сподобається ...
 |
 |
 |
| Насамперед були в пана Ф. Цепки | Це такий українець котрій все знає .. | ... співати, грати та шити на машину |
 |
 |
 |
| Українці з Словенії п'ють пиво | A це наші гарні з "Lijepe naše" | Гарненько зібрана панні Головчук |
 |
 |
 |
| Стіл де будемо вечеряти | І. Собко, М. Федак, А. Гевка | Та ще раз Федак - Гевка |
 |
 |
 |
| Петро Гуцьман та Павло Головчук | Пані в українському убраннях | Цього пана ви вже десь побачили ... |
 |
 |
 |
| Іван та Андрій | Іван, Петро та Андрій - Словенія | Стіл №6 комплектований ... |
 |
 |
 |
| Хор м. Липовляни | Приходять молоді із аперитивом | Гуцьман Петро та Іван Семенюк |
 |
 |
 |
| А тепер: "Дами вибирають!" | Письменники та поети: Будьмо - Гай! | Дівчина з квітками ... |
 |
 |
 |
| Іван Семенюк та Іванка Слота | Павло Голочук з дружиною | Ще раз: На славу України! |
 |
 |
 |
| Михайло Семенюк з дружиною | Танцюємо ... | КПТ КАРПАТИ - Липовляни |
Тільки за тепер!
ВІДКРИТТЯ ПОГРУДЬ Т. ШЕВЧЕНКА ТА І. АБРАМA У М. ШТАН'ЄЛЬ - Р. СЛОВЕНІЯ
26.червня 2010 ми (нарешті) відкрили бюсти: великого
українського поета Тараса Шевченка та академічного художника та
словенського перекладача на український - Йосипа Абрама. Погруддя
будуть стояти вічно на місці народження, перекладача Абрама в
Проект був частково
підтриманий: Горенє - Веленє, Iскратель - Kрань, Крка - Ново Место, р-н
Володимир Подбрегар, р-н Іван Сешко, обчина Комен, парафійя Штан'єль,
будівельна компанія Перчіч.
Як все починалося?
У середньовічному місті
Штан'єль 100 років тому (1907/1908),
був заснований словенський переклад збірки віршів Кобзар - Тараса Шевченка.
У той же час, під керівництвом (отамана) Янез (Остап) ЕВ. Крек і
інтелектуалів в Словенії з вищих церковних колах заснували словенці
Запорізьку Січ*. І ось вони там збиралися і відзначали мужність
українців та дивувались хоробрістю українських козаків. Словенці в боротьбі
українського народу отримали натхнення для боротьби словенців за свободу і
незалежність ...
Розміщуючи статуї погруддя Т. Шевченка та І. Абрам,
на нашу думку, буде сприяти подальшому зміцненню Словенсько - українських
відносин. Дух "Запорізької Січи" ніколи не помре. Середньовічне місто
Штан'єль стане місцем паломництва для
всіх словенців та українців, які не забули минуле.
Андрій Гевка
* Перекладач Т. Шевченка, Йосип Абрам Запорізьку Січ
докладно описав в наступних словах: "Підґрунтя для своєї самостійної, незалежної та демократичної держави
козаки поклали року 1556, встановивши Запорізьку Січ. На схід від Кодака
біля Катеринослава Дніпро повертає на південь. Звідти на протязі якихось 70
км річище перегороджують 12 порогів, через які вода проривається з великим
гуркотом. Каміння та скелі річкового корита робили плавання дуже
небезпечним, і лише козаки на своїх чайках, обв'язаних оберемками очерету,
який захищав чайки від хитавиці й небезпечних ударів об скелі, вміли плавати
по цих порогах. Наприкінці порогів лежав "Низ", в якому Дніпро утворив
багато великих островів. За цими майже неприступними порогами козаки на
Дніпрових островах створили надійний притулок. Вони зміцнили острови
могутніми стовбурами та кіллям, через які на берег виглядали жерла гармат.
Отже, за тими кілками або "січчю" козаки почувалися впевнено; звідси й
походить назва »Січ«; а назву "Запорізька" вона дістала завдяки тому, що
лежить за Дніпровими порогами та водоспадами. На Січі козаки мали свій
табір, припаси та церкву...»
І тепер про великий проект декілька слів або вражень, написано ініціатором заходу і виконавцем проекту. Андрй Гевка:
Початок і кінець реалізації великого проекту були
взаємно дуже далеко. Загалом, все разом тривало кілька років. Таким чином,
було чимало клопоту, пролилося багато поту та залишилося багато безсонних
ночей ...
Відгуки на мої ідеї були дуже різні. Багато людей
слухали і ласкаво махали головами і сказали: "Гаразд, треба просто
працювати, (а ми будемо слухати)!" А якщо ти випадково згадав що треба
знайти деякі гроші, ніхто вже тебе не хотів ані бачити ...
І от таке було, як вам я сказав: Почав я протягом
декількох років бродити по Словенії та по світі шукаючі спонсорів. Не буду
ані говорити про те, як ще в першу чергу необхідно отримати відповідні
дозволи (общини, місцевих громад, церков, культурних громад в Словенії,
тощо.) Честь всім, хто допомагав і що змогли дати те, що мали. Так ми і
зробили все що було можливою. Треба було ще зібрати гроші для витрати
скульптора М. Бегіча. Вдалося зібрати половину грошей та частково
компенсувати його роботу. Решта (обіцяних), коштів залишилося чекати "кращих
часів" ...
А "Краща пора", ніяк не хотіла прийти. Відкриття пам'ятників спочатку було заплановано на 2009 рік. Все було вже підготовлено і узгоджено. Бракувала лише "крапка на і", тобто виплатити скульптора.
А у моїх руках (правда) була купа, контрактів і підписів, котрі гарантують оплати гонорару скульптора. (Для моєї роботи: нерви і напружену роботу, якраз я нічого не очікував). Дуже цікаво що я вперше у всій цій роботі був і щасливий і нещасливий: пишався що у мене є багато паперу в руках, котрі гарантують всі платежі: перевезення скульптур, інсталяція, монтаж, виплата скульптора, продуктів харчування, напоїв, спальні гостей з-за кордону. Все дивилися, як казка ...
У собі я собі сказав: "Блаженні скарби для мене і
всіх нас!"
А з іншого боку, я був дуже засмучений і нещасний,
тому що я відчував, що все буде велика і л ю з і я. Це значить: Все що
було обіцяно, не буде, та й не може бути. Мої мрії та надії розійшлися
як чорні хмари ...
Один рік я збирав сили йти до скульптора, р-н
Мірсада Бегіча. Нарешті я вирішив піти до нього та просити «за прощення
гріхів» і боргів. Серед іншого, я йому сказав, що (як треба) буду служити
йому (як і в українській пісні «Як служив я в пана» ...
На щастя, я зустрів людину, яка розуміє і прощає. Старий боснійських прислів'я каже: "Не є не бег (Бегіч) скупий," і це врятувало мене ...
Відразу ж після цього я почав із організацію великої
події. Із власниками та общиною Комен, ми швидко домовилися про дату
розміщення скульптури і про всі протоколі. Ми таксами погодилися про
культурно - мистецьких програм і тих, хто буде виступати. За все це я щиро
вдячний їм ...
Потім я зробив контакт та згодився з КПД -
Карпати - Липовляни з паном Іваном Семенюком головою
хорватського всесвітнього відомого ансамблю Карпати. Таке ж саме було з
КПДУ Т. Шевченка Прнявор з провідником Андрієм Сватоком, який
зібрав ансамбль з 53 членів дітей. Обидва ансамблі були готові їхати до нас
в Словенію. Тільки треба було надати їм продукти харчування, напої і одну
ніч проживання. Для всіх, які приїжджають з Боснії треба було послати
гарантій лист на видобуток візи на в'їзд в Республіку Словенія. -
Маленькі речі .... Дуже дивно чи хтось спитається: І як все це
зробити, коли в тебе немає грошей? Чи це можливо здійснити? Очевидно, що
у нас (Балканськіх українців) можливо все.
Угода з общиною Комен, на чолі з мером р-н Урошом Сламічом та паном Войком (власник будинку) не було жодних проблем. Все було придбано за організацію цього заходу: продукті харчування та напої у м Штан'єл. Безперечно! Для всіх учасників був забезпечені шинк та гуляш із оленини та (словенська) мамалига. Для все що дали щиро дякую ...
А де ве інше ... Ніхто і запитує чи буде і як
відбудеться! Чи є які ресурси?! Але все це було непотрібно запитувати як
кожен знає, що все безумовно, буде зроблено ...
Одним словом - насправді все було зроблено, і все
було оптимальним закінчено.
Завдяки Андрію Гевці, Мирославу Шморхаю та Івану Сопку та членів їх сімей, все це було виконано майже до досконалості. Ніхто з гостей не був голодним або відчував спрагу. Усі вони були на забави, і спали та на наступний день продовжували дорогу. Як свідчить словенське речення: «Вовк ситий і вівці всі в стайні» ... Тільки про «українці, які проживають в Словенії» ...
У фотографіях та в написаних словах мабуть, все
гарно і романтично: місто Штан'єл, шоу на високому міжнародному рівні,
організація відкриття пам'ятника, подія, грайливий молоді і виконання: хорів
дитячої школи Антон Шібеля, шкіл Комен та Дутовлє, українські хори з КПДУ
Карпати Липовляни- Хорватія і ансамбль КПДУ Т. Шевченка із Прнявора, Біг...
І на кінцю не смію забути ораторів і їх промов:
Пан мер общини Комен Урош Сламіч сказав
багато цікавої та корисної інформації. Він висловив подяку всім тим, хто
яким-небудь чином брав участь у цих проектах. Сильні намагався сказати всі
деталі, пов'язані з людьми, які брали участь у весь проект ...
На жаль, були і ті оратори, в яких
промови
Все це явне свідчення, що нас на Україні не шанують. Для них і пан
Андрій Гевка
(і Товариство Карпати) маленьким і незначним.
Для когось стоїть пам'ятник Т. Г. Шевченка 1101
статуєю в світі і його виявлення в Республіці Словенія щось спільне, і
непотрібне. Ми тільки «українці,
які проживають в Словенії»
...
А для мене особисто це був перший бюст великого
українського поета, в Республіці Словенії та в колишньої Югославії. Я тим
дуже пишаюся. А інші люди (першокласні українці) гай думають і роблять що
хочуть і як знають. І не тільки це: Установка статуї J. Абрама і Т.
Шевченка є для мене один з найбільших успіхів у житті! (Честь всім тим,
хто допомагав мені) ...
В іншому випадку можна сказати що все є незначно (рельативне), і все, що я писав і говорив. Все залежить від точки зору. А людина, яка не спробувала тягаря і не знає в чому справа ...
Ще раз - Для всіх які –яким-небудь чином допомогли або дали дати внесок у цю велику подію, всім щиро дякую.
Особливо дивно як відзивалися наші друзі українці,
котрі приїхали до нас із Хорватії та БіГ.
Спасибі їм! Слава Україні!
І подивимося ще фотографії:
 |
 |
 |
| Штан'єль ... | Штан'єль ... | Штан'єль чикає на новину ... |
 |
 |
 |
| Подорожує Т. Г. Шевченко ... | Власник дома в Штан'єльу ... | Андрій і Войко та Шевченко і Абрам |
 |
 |
 |
| Скульптор М. Бегіч і священик А. Пожар | Андрій - насамперед діри ... | А потім ще прикріпити Т. Шевченка ... |
 |
 |
 |
| Священик, Власта (госполарка), Бегіч | За нашого поета ... | з друзями ... |
 |
 |
 |
| Діти із м. Прявор в Штан'єлі ... | Дорога до місця події ... | ... |
 |
 |
 |
| Голова, Андрій Сваток | I С. Петрешин | Вузькі вулиці ... |
 |
 |
 |
| пані Н. Петрешин та Бегіч | Біля Шевченка ... | Біля Шевченка ... |
 |
 |
 |
| Абрам і прапори | Посол України в Р. Словенія | КПДУ - Т. Шевченко |
 |
 |
 |
| Виступ шкіл ... | Публіка | Дитячий хор Штан'єль ... |
 |
 |
 |
| приправа | Андрій ... | Гості з м. Прнявор ... |
 |
 |
 |
| .... | ... | Вітальний танець.... |
 |
 |
 |
| ... | .. | Голова Товариства КАРПАТИ - СЛОВ. |
 |
 |
 |
| ... | ... | ... |
 |
 |
 |
| ... | ... | ... |
 |
 |
 |
| Бандуріст А. Павлишин з дружиною | С. Пертешин | КПД - Липовляни - Хорватія |
 |
 |
 |
| ... | ... | Мирослав Шморхай |
 |
 |
 |
| Обід ююю | Домашні продукти ... | Мая Стецюк - камера |
 |
 |
 |
| Приїзд в м. Любляна | Пити - пити! | ... |
 |
 |
 |
| Приправа на вечерю ... | Драгіца і Йоганна ... | Андрій, Ольга, Андрій. Драгіця |
 |
 |
 |
| Jack ... | i два голуби | і ще два голуби ... |
 |
 |
 |
| Наступного ранку .. | Приправа сніданку ... | Андрій Сваток та Іван Сопко |
 |
 |
 |
| Треба ще погуляти з Jackom | Приправа на дорогу .. | Моє обрання ... |
 |
 |
 |
| Місце де діти спали | і снідали ... | .... |
 |
 |
 |
| Фотографія біля дома | Подарок М. Шморхаю | Фотографія перед поїздку в Постойну |
 |
 |
 |
| кулінарика ... | Розмова ... | ... |
 |
 |
 |
Кінець ...
9. фестиваль української культури на території Боснії і Герцеговини
- село Дев'ятина: 2009
Шановні Дев'ятинці і всі інші, котрі приїжджаєте на фестиваль української
культури - «Червона калина». Бачу, що разом нас багато, котрі
неодноразово повертаємося в ці райони де наші коріння. Всі ми раді почути
гарні новини та побачити наші земляки українці. І так я самому собі сказав
що про це треба щось написати ...
Чесно кажучи, я особисто та мої коріння, не є в селі Дев'ятина, моє село
розташоване за 30 км повітряної ліній і називається Селіще. Про село
Дев'ятина і українців, я чув кілька разів, але в дитинстві та я ніколи не
мав можливості цього село відвідати.
Одні кажуть, що це ніколи не пізно, або «краще пізно як ніколи» і тому я вирішив поїхати до Дев’ятини кілька років тому.
Точно так відбулося. Я рушив на дорогу без будь-якої причини, не знаючи, нікого в цім селі. Якраз поїхав з Баня-Луки проти м. Прнявор. Десь на середині дороги я зупинився і запитав добрі люди котра дорога веде до села Дев'ятина. Це було близько Сербської Православної Церкви. Здогадаюся що це було біля якоїсь гостиници.
Люди, котрі там були зараз знали що я "іноземець" (моя реєстрації автомобіля - LJ) та вони почали трохи здивуватися та в собі думати «Та що то за одна людина?», Так якось виглядало як ніби вони не знають що то за одне село Девятина. Я зрозумів, що так як ніби є два села з такою назвою, і в однім з них живуть українці з Галичини.
І дійсно, я був туди зацікавлений про те "друге село". Дуже важка і серйозна робота. Ледве якось ми домовилися. (Не помогло що я уже добре володію сербською мовою). Нарешті мені пояснили все і потім було набагато простіше. Мені відвалився великій камін із серця. Показали мені вузьку, скручену асфальтну дорогу, яка була далеко 1oo або 200 метрів від місця, де я стояв.
Я весело сів в машину, додав газу та й поїхав у гору. Перед тему мені
пояснили що треба приїхати до церкви котра стоїть на середині горба. Але не
було так дуже просто. Через кілометр або два я натрапив до якогось
роздоріжжя і туди подумав собі: «Що треба зараз зробити»?, хіба
треба йти ліворуч або праворуч. Але я вирішив поїхати на правую сторону. Як
кажуть українці «з правого боку». І не помилився. Через два кілометри
я вже був біля церкві і знаменитий церів (це не дуби бо дуби би вже давно
порізали). Звичайно, що я там зупинився та почав трохи озиратися, а потім ще
ходити та розмовляти з деякими людьми ...
Але це було кілька років тому ...
Після цього я декілька разів був присутній на фестивалю «Червона калина» як член Товариства КАРПАТИ Любляна. І про це можу відверто сказати, що є велика різниця чи прийдеш в Дев'ятину, коли є багато людей або тоді коли в селі лише деякі мешканці котрі ще там залишилися.
Як я собі все з догадаю що колись було і як подумаю про долю українського народу, приходить до мене великий сум. Подумаю про міграцію українців у цих областях. Як це було дуже погано і що все відбулося протягом сотню років, і скільки горя й страждань людям тут довелося пережити. Це тільки Господь Бог знає та наші українці котрі все пережили ...
На Балканах " в бочку пороху", то є. у Боснії, в останні сто років
відбулося багато недоброго. Держава кілька разів пропала, рахуючи від
Австро-Угорщини до першої та другої Югославії і в кінці маю на увазі
державу яку називають БіГ котра ще не самостійна і ще перебуває через
Європейське заступництво...
А українці терплячий і старанний народ, і може винести багато. Важливо тільки так що ще живи і що завжди сподіваються на краще.
І як тепер із селом Дев'ятина? Багато людей поїхало і населилося по цілому світі. Як наш народ наш народ знає казати: "Розійшлися як крабові діти!», але все ще добре бо вони ще до дому повертаються...
І ще декілька слів про це як було із мною, в році 2009. Звичайно що я був
присутній на фестивалю «Червоне калина» але мушу відверто сказати що
я до цих пір не подякував організаторам за гарний прийом і гостинність.
Не маю що казати тільки що було все гаразд: нову ж було таки, що я пережив багато хороших хвилин, побачив своїх рідних і українці з віддалених районів.
Все було чудово, але все одно для мене це не було все в порядку. Добре кажуть наші українці: «Для всіх весілля а для когуту – смерть!» Ну, із мною не було так дуже погано але не було ні дуже добре. Справа у тому що я деколи не знаю добре оцінити всі причини ...
Перед тим, як я збирався до села Дев'ятина я знайшов одного приятеля с котрим ми разом зробили план поїздки до Дев'ятини. І це була велика помилка. Мій друг, який родом з цих місць мені говорив про те, як він (колись давно) зустрів свою дружину, і, як одного разу він залишився в пам'яті одну гарну дорогу по котрі він ходив до своєї коханої ...
А я, дурний все це слухав. І точно, в цей день мій друг явився мені з бажанням що би ми зробили поїздку до Дев'ятині по цей дороги. (Хай буде оце все, для кохання і для любові). І я на це (як хороша людина) погодилися, така команда пройшла хоча мені щось в голови щось казало що не треба робити цього. Але і дурному не треба багато роздумувати. Я тоді думав собі що можу все зробити і що не може бути ніяких заперечень. Поїхали !!!
Дорога була дуже вузька, не було асфальту і горб був дуже великий. Через 500 метрів я зрозумів, що я зробив велику помилку. Особливо, коли я побачив одного тракториста, який прийшов іншого боку. Він мені щось дуже махав з руками.
На початку я не знав, що це означає, але незабаром я дізнався: по цій дорозі може пройти далі тільки дерев'яний віз або трактор. Їхати туди із автомобілем було дуже «по дурному».
І як багато разів у житті я собі згадав молитву «Отче наш», і особливо
сповнився тієї частини "Ні ваведи мене во iскушеніє та ізбави мене от
лукаваго!"
Я просто впав на цьому екзамені, бо слухав (шанував) старшого (це в основному правильно), але я слухав старшого і не мав увазі, що у мене новий автомобіль з низьким профілем і що із таким не можна їздити по вузьких та поганих дорогах.
Було що було, мені довелося повернутися. А як це зробити – Господь знає.! Водити автомобіль у зворотному напрямку і в гору дуже важка праця, маючи на увазі що на обидві сторони маю тільки 20 см простору.
Ні тепер я не знаю, як мені вдалося прийти на головну дорогу. Знаю тільки, що все запалилося і закурилося. Двигун просто не вибухнув а про зчеплення і не треба розмовляти ...
І таке тому сталося із мною і моїм поїздом до «Червоної калині». Я ледь прибув до Дев'ятини цього року і не туди не було мені до жартів.
Всі знають про це, що я дуже люблю співати, користуватися і робити знімки, але цього разу не була надана причина. Навряд чи я трохи розмовляв з друзями і зробив кілька записів. Там було телебачення Б.Н. Знімали репортаж про село Дев'ятину і про дев'ять каменів. Але і це не було так як я собі задумав. Знайшовся там якісь чоловік "чарівник" у народному костюму (не був український), і він багато говорив про каміні та біоенергию. Всі присутні сказали, що він дійсно біоенергетиком і що знає мірити "обстріл" каменів. Може бути що це правда і що він хороша людина, не можу сказати, що це не так, але мені все одно щось не сподобалось.
Людина не був один. Із нім була якась особа жіночого роду (його віку або трохи більше). Мені ніяк не сподобалося що вона на нього багато кричала, особливо у зв'язку з каменями. Зрозуміло що він треба «зосередитися на камені" і не дивлячись занадто на дівчата...
Але що можемо. І ми всі знаємо, як це "коли наше око побачить чорнобриву. Така справа що не можливо нікому помогти, вочи самі «втікають» і завжди побачимо «заборонено». Ще гірша біда якщо вона каже, що ти дивився на інших жінок (навіть якщо ти біоенергетиком), воно має бути правдою ...
Ну так це мої дорогі Дев'ятинці і всі інші, котрі любите підходить до цього
регіону. Прошу не сердьтеся на мене або на мої грішні мислення. Все що
було вже відбулося. А моя порада є така: обережно вибирайте свої шляхи і не
треба завжди їхати по «вузкіх» дорогах. І не треба занадто багато дивіться
навколо. Прийде час тому що ви побачите багато красивих жінок на будь-який
смак ..
А тепер, будь
ласка подивитися деякі записи, можуть деякі фотографії ще вас зацікавлять
...
 |
 |
 |
| Pa i meni neko da se malo nasmije... I на мене треба подивитися ... | Sekretacica "T.Ševčenko ... пані секретар КПУ Тарас Шевченко | A sad malo prirode ... І зараз ще трохи природи |
 |
 |
 |
| Pa da prijeđemo na srpski pasulj ... Треба їсти сербську квасолю ... | i kobasice .... і сербські ковбаси .... | A biće nešto i za mene ... Та ще трохи для мене залишити |
Хоча я був туди
трохи стурбований від небезпечного водіння мені ще щось залишилось у
пам'яті. Сподіваюся, що в 2010 році піде набагато краще. І, як хтось сказав:
Подзвоните мені та запрошуйте мене! Будь ласка! А якщо ні, я звичайно до
вас прийду!
Привіт усім!
На все добре! Андрій Гевка
9. festival ukrajinske kulture na prostorima BiH – selo Devetina: 2009 (srpskohrvatski)
Dragi Devetinci i svi drugi koji dolazite na manifestaciju Červona kalyna. Vidim, da nas ima dosta koji se više puta vraćamo u te krajeve i koji volimo čuti dobre novosti. Pa rekoh, ajde da u vezi toga još nešto napišem ...
Istina je da ja lično nisam (baš) iz Devetine, moje selo je udaljeno 30-tak kilometara vazdušne linije i zove se Selište. Za Devetinu i Ukrajince u tom selu slušao sam više puta, ali u djetinjstvu nisam nikada imao prilike posjetiti to selo. Kažu da nikada nije kasno, pa sam to uradio prije nekoliko godina. Tek tako sam se uputio bez nekog razloga ne poznavajući nikoga u tom selu. Vozio sam se od Banjaluke prema Prnjavoru i negdje na sredini puta sam se ustavio i pitao za selo Devetina.
To je bilo blizu srpske pravoslavne crkve, znam da je u blizini bila neka gostiona i benzinska pumpa. Ljudi koje sam pitao vidjeli su da sam „stranac“ (registracija automobila LJ) počeli su se malo čuditi, kao da oni ne znaju na koje selo mislim. Razumio sam kao da ima dva sela sa takvim imenom, a u jednome od tih žive Galicijani. A ja sam se baš zanimao za ovo „drugo“ selo. Kad smo to sve objasnili jedni drugima, pokazali su mi jednu usku, krivudavu (asfaltiranu) cestu koja je bila udaljena 1oo do 200 metara od mjesta gdje sam stajao. I onda je bilo sve mnogo lakše ...
Dodao sam malo gasa i krenuo uz brdo. Usput sam naišao na jedno raskršće i malo sam razmišljao da li da idem lijevo ili desno. Ipak sam se odlučio za desnu stranu. Kao što kažemo mi Ukrajinci NA PRAVO. I nisam pogriješio. Kroz kilometar dva bio sam već kod crkve i znamenitih cerova. Naravno da sam se tu ustavio i malo pogledao okolinu. Malo sam se još prošetao okolo, razgovarao sa nekim ljudima i krenuo dalje...
Ali to je bilo prije nekoliko godina. Nakon toga bio sam više puta prisutan na manifestaciji Červona kalyna kao član Društva KARPATI iz Ljubljane. I mogu da kažem da je velika razlika doći u Devetinu kad ima mnogo ljudi u odnosu na to kad u selu ostanu samo malobrojni mještani. Kad na sve to pomislim obuzme me velika tuga, jer odmah počnem razmišljati o doseljavanju Ukrajinaca u te krajeve. Kako je bilo prije sto i više godina i koliko bijede i patnje su ovdje ljudi morali da izdrže.
U balkanskom „buretu baruta“ tj. u Bosni, u zadnjih sto godina mnogo toga se dogodilo. Država je nekoliko puta bila i propadala: od Austrougarske, prve i druge Jugoslavije i na kraju ove koja se još uvijek zove BiH i koja je još uvijek pod evropskim patronatom. A Ukrajinac je strpljiv i marljiv i može mnogo toga da izdrži tako da još uvijek živi i nada se boljemu. Selo Devetina, bilo kako bilo ponovo privlači mnoge ljude koji su se raselili širom po svijetu. Što bi rekao naš narod „Ko rakova djeca“, ali ipak svi se ponovo vraćaju.
I ove, 2009 bio sam prisutan na manifestaciji Červona kalyna i još se nisam zahvalio organizatorima za dobar doček i srdačnost sa kojom su nas primili. Ponovo sam doživio dosta lijepoga, vidio svoje rođake i Ukrajince iz dalekih krajevima. Sve je bilo prelijepo, samo što kod mene nije bilo sve uredu. Prije nego što ću doći taj dan u Devetinu nesretnim slučajem su me uputili na neki nepoznati put ili prečicu.
Moj prijatelj, koji je iz tih krajeva govorio mi je o tome kako je (nekada davno) upoznao svoju suprugu, i kako mu je jedan put ostao u velikom sjećanju. I toga dana je moj prijatelj imao želju da se baš tim putem provozamo. (To je sve za ljubav i zbog ljubavi). A ja sam na to (kao dobar čovjek) pristao i krenuo tim putem iako mi je nešto govorilo da ne smijem to raditi. Put je bio jako uzak, makadamski i vodio je niz brdo. Kroz 500 m shvatio sam da sam učinio veliku pogrešku. Pogotovu kad sam vidio jednoga traktoristu koji je išao s druge strane i nešto mi mahao sa rukama. U početku nisam znao šta to znači ali ubrzo sam saznao. Tim putem se može proći samo traktorom ili drvenim kolima ili nekim dobrim terenskim vozilom.
I kao mnogo puta u životu sjetio sam se Očenaša i pogotovo onog dijela „Ne vavedi me vo iskušenije no izbavy my od lukavago!“ I ja sam baš pao na tom ispitu, slušao sam starijeg (što je u suštini pravilno) ali nisam slušao svoju pamet da se sa novim automobilom sa niskim profilom guma ne ide po ružnom makadamu. Kako bilo da bilo, morao sam natrag, kako znam i umijem. Voziti u rikverc i to uzbrdo vrlo je težak posao, kad sa svake strane imaš samo 20 cm prostora. Ni sam ne znam kako mi je to uspjelo. Znam samo da se sve zapušilo. Motor samo što nije eksplodirao a o kvačilu i da ne govorim ...
I tako sam jedva stigao na ovogodišnju manifestaciju Červona kalyna.
Zna se da volim pjevati, uživati i slikati, ali ovaj put nije mise ništa dalo. Jedva da sam razgovarao sa prijateljima i napravio nekoliko snimaka. Bila je tu i televizija BN koja je snimala reportažu o selu Devetina i o devet kamena.
Našao se i neki „čudotvorac“ u narodnoj nošnji (nije bio Ukrajinac) i on je mnogo toga pričao o kamenju. Kažu da je bioenergetičar i da je mjerio „sijevanje“ kamenova. Možda je i dobar čovjek, ne mogu da kažem da nije, ali imao je kraj sebe neku žensku personu (njegovih godina ili malo starija) koja mu je mnogo toga nabrajala, osobito u vezi toga da se „skoncentriše na kamenje“ i da ne gleda previše okolo.
A svi znamo kako je to "kad ti žensko čeljade za nešto zapne". Nema tu "mile lale" ili "nisam znao" ili "nisam ni u šta, majke mi gledao". Ako ona kaže da si gledao u druge ženske (pa makar ti bio bioenergetičar) to mora da je istina ...
E tako je to moji Deveti
nci i svi drugi koji rado dolazite u ove krajeve. Nemojte zamjeriti na mojim razmišljanjima. Moj savjet je da pazite kud vozite i kako hodate. A nemojte previše ni gledati okolo jer ćete vidjeti mnogo lijepih žena po svačijem ukusu...
A pogledajte i poneki snimak, možda vam se i dopadne...
Iako sam bio malo zabrinut zbog slabe i opasne vožnje nešto je ostalo u sjećanju. Nadam se da ću 2010 proći mnogo bolje. I što bi neko rekao: Zovite me! Dete! Dete! A ako nećete, doći ću i sam!
Pozdrav svima! Andrij Hevka
8. festival ukrajinske kulture na prostorima BiH – selo Devetina: 13. jula 2008
U nekoliko riječi želio bih opisati događanje u malenom ukrajinskom selu Devetina koje se nalazi između Banjaluke i Prnjavora. Kažu da je ime dobilo po 9 kamenja koje se nalazi pokraj ukrajinske crkve. Selo se ne može pronaći na zemljopisnoj karti i malo ko bi povjerovao da uopšte postoji.
Ali - ako se malo više posvetimo i pogledamo šta se tamo dešavalo - promijenićemo mišljenje ...
Nekoliko godina ranije dolazio sam u ove krajeve
u cilju da saznam nešto uz vezi istorije i nešto o životu ukrajinskih doseljenika koji su došli prije sto godina u ove krajeve za vrijeme Austrougarske. Lično sam obišao kuće i svratio do crkve koju su izgradili doseljenici. Na prvi pogled mi se činilo da se ovdje skoro ništa važnije ne događa. Malobrojni mještani, napuštene kuće, njive zarasle trnjem, voćke koje su nekada sadili prvi doseljenici i lišajom pokrivene šljive „bjelice“ koje su davale hektolitre opojnog pića zvanog šljivovica. Sve je izgledalo sumorno i zaboravljeno. Upitao sam nekog prolaznika, gdje se nalaze ljudi i dobio odgovor, da je velika većina otišla. Odselili se…
Može se reći da jedino crkva
, okružena stoljetnim cerovima, ponosito stoji i svojom veličinom podsjeća na doseljenike iz zapadnog dijela Ukrajine. Pogledavši crkvu i debelu i hrapavu koru stoljetnog drveća, nehotice sam pomislio na tešku sudbinu doseljenika i njihov život u posljednjih sto godina. (Kažu, da su između svih tih cerova samo dva hrasta. I to je jako zanimljivo. Ne možemo oteti utisku da to nije slučajno. A kako ih možemo prepoznati? Hrastovi imaju mnogo nježniju koru i drugačije lišće). Hvala Bogu da cerove niko nije posjekao. Kažu, da od takvog drveta ne možeš ništa valjano učiniti: ne možeš izrezati daske niti građe jer bi se odmah sve iskrivilo…Ali što se tiče hlada i hladovine - tu se mogu cerovi mjeriti sa javorima iz Kanade. Vjerovatno su to doseljenici dobro znali i namjerno ih posadili. Hrastove ili lipe bi sigurno neko posjekao …
I ko su zapravo Ukrajinci o kojima sada pišem: Znamo da nema više
Austrougarske, nijedne Jugoslavije: propala je i prva i druga i treća država. Nestalo je i čuvenog „Bratstva i jedinstva“. Ali naši Ukrajinci su ostali to što jesu, bez obzira na države i državne poredke oni se neprestano druže i uvije su zajedno bez obzira odakle dolaze. To su doseljenici koji su se počeli doseljavati krajem 19. i početkom 20. vijeka. A i danas, kao da je vrijeme stalo, ili za njih nema nikakvog značaja: A to su mahom doseljenici iz područje današnje Zapadne Ukrajine koja se nekada zvala Galicija. Mnogo nada, sudbina napisanih i nenapisanih ostalo je ovdje zauvijek. Mnogo toga će biti zaboravljeno i neiskazano. Naime, oni su vjerni čuvari ukrajinskog identiteta u mnogim segmentima. Veoma malo ih je ostalo u ovom selu ali veoma mnogo ih Devetinu nije zaboravilo i uvijek se vraćaju iz širokog svijeta od Republike Srpske do Kanade... Ukrajinski jezik uglavnom znaju svi i on se govori u porodici, crkvi i u ukrajinskim udruženjima koje rade na čuvanju identiteta. Može se slobodno reči da ovaj narod nikada neće zaboraviti na svoje korijene...
13. jula bio sam iznenađen svime što sam vidio i doživio. Na naizgled malenom selu na omanjem brdu sakupilo se mnoštvo svijeta iz više krajeva Republike Srpske, Hrvatske
, Slovenije, Njemačke, Srbije... Neki su došli pješke, neki automobilima a došlo je i desetina autobusa. Moglo se vidjeti mnogo različitih tablica kao što su ZG, SB, KT, BL, LJ, RU, SM, SA i više vozila stranih registracija.
I odakle toliko svijeta u tako malenom kraju kao što je Devetina? I šta je to što ih svake godine okuplja i ujedinjuje?
U ovom selu bilo je mnogo više kuća nego što je danas i u ono vrijeme je na istom mjestu živjelo mnogo porodica.
I mnogi od njih se veoma rado vraća na ognjište starije od sto godina. Među njima ću izdvojiti poštovanog kolegu književnika Pavla Holovčuka. To je čovjek koji godinama piše isključivo na ukrajinskom jeziku. Zahvaljujući njemu selo Devetina će živjeti jiš mnogo godina...
Svi
učesnici imali su iste ciljeve: vidjeti narodno stvaralaštvo koje se još uspjelo sačuvati od zaborava. I mnogo mladih i starih je zapjevalo na svom jeziku. Nabrojaćemo učesnike i ukrajinska društva: KMT - Ivama Senjuka - Kula, KPSU Taras Ševčenko - Banja Luka, KPT "Ukrajina" - Slavonski Brod, KPT "Karapati" - Vrbas, Kanadsko-ukrajinsko humanitarno društvo "Veselka" - Trnopolj kod Prijedora, Ukrajinska zajednica "Svit kuljtury" - Prnjavor, Omladinska kulturna zajednica "Ukrajina" iz Prnjavora, TPUK "Kolomyjka" - Sremska Mitrovica i KMT Taras Ševčenko iz Prnjavora.
Na kraju bih još dodao da sam se, zahvaljujući organizatorima, jako ugodno osjećao. Imao sam čast upoznati ugledne i čestite ljude i družiti se sa njima. Želim sve pozdraviti i poželjeti još mnogo ovakvih susreta i druženja. Teško je nabrojiti sva imena i sve ljude koji su od sveg srca ponudili ono što imaju. Zato je bolje da pogledamo šta je zabilježilo "oko" fotoaparata...
Andrij Hevka; Ljubljana, 16. jula
 |
 |
 |
| Panorama - pogled na pokošeno polje | Pogled na crkvu i putić koji vodi do nje | Dame koje su zaslužne za dekoraciju |
 |
 |
 |
| I iste u krupnijem planu | Posjetioci se sakupljaju | Razgovor starih prijatelja |
 |
 |
 |
| Gospodin V. Jasko iz Veleposlaništva | Zajednička fotografija | Katerina i Ivan Sopko iz Ljubljane |
 |
 |
 |
| g. Mišković i g. Ivan Brelak | G. Vasilj Timko iz Lišnje | |
 |
 |
 |
| Stepan Havreljuk i Tanja | ||
 |
 |
 |
| g. Bobrek razgovara sa predstavnikom Ukrajine | g. Jasko okružen damama na desnoj je uvažena gospođa Snježana - predsjednica Skupštine opštine Laktaši | Početak festivala ... |
 |
 |
 |
| Najava programa | Voditeljski par | |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
| Ivan, Franjo i predstavnicu Ukrajinaca iz Vukovara | Franjo Ćepka ... | Ivan, Franjo, Miroslav, |
 |
 |
 |
| Josip i Ivan iz Ljubljane | Prijatelji Semenjuk - Hevka | |
 |
 |
 |
| Pavlo Holovčuk | Pjevanje starih ukrajinskih pjesama | |
 |
 |
 |
| Cijenjeni organizatori | Zajedniči ručak i druženje |
I tako je bilo zabilježeno - jedan mali djelić u mozaiku života sela Devetine ----