Sveta Liturgija sv. Janeza

Zlatoustega

 

Sobota, 24.11.07 ob 18.30. uri

 

Stolnica sv. Nikolaja v Ljubljani

 

Свята літургія cв. Іоанна

 Златоустого

 

 

 

 

 

 

 

Субота, 24. листопада, 18.30 г.

              Запрошення  

 

Запрошуємо Вас до Святої літургії Іоанна Златоустого котра відбудеться 24. листопада в. 18.30 годині в церкві святого Миколая в м. Любляна.

 

Свята літургія буде посвячена жертвам Голодомору котрий відбувся на Україні в роках 1932/33.

 

 

На літургії буде співати Єкуменський хор з Нового Міста.

 

На святий літургії будуть присутні члені Посольства Україні в Р. Словенія тощо.   

 

 

Святу літургію буде відправляв священик о. Михайло Йосафат Гарді.  

      

 

 

Stolnica v Ljubljani

 

Prvotno cerkev so v 12. stoletju zgradili ljubljanski čolnarji in ribiči.  Posvečena je bila njihovemu zavetniku sv. Nikolaju.

 

Leta 1361 je cerkev pogorela. Obnovili so jo v gotskem slogu. Leta 1461 je je bila ustanovljena škofija Ljubljana in takrat je postala stolna cerkev. Čez 8 let je ponovno zgorela.

 

Leta 1701 so jo dokončno porušili in zgradili novo baročno cerkev, kot stoji še danes.

 

Cerkev so okrasili naslednji umetniki: Giulio Quaglio (freske), Angelo Putti (kipi in slike), Francesco Robba (oltar), Paolo in Giuseppe Groppeli, Matevž Langus (kupola 1844) Tone Demšar (glavna vhodna vrata), Mirsad Begić (stranska vhodna vrata).

 

Poleg stolnice je tudi sedež škofijskega, oziroma nadškofijskega ordinariata.

       

 

 H o l o d o m o r

 

V 30 - letih XX. stoletja je ukrajinski narod preživljal eno najgrozovitejših tragedij v svoji zgodovini, ki je pobrala življenja milijonov ljudi. Omenjeni so postali žrtev planiranega genocida, ki  je bil naperjen proti ukrajinskemu narodu, izvedel  pa ga je komunistični režim v letih 1932 - 33.

 

Ta nečloveški zločin in njegove katastrofalne posledice, sta bili desetletja  uradno zamolčani s strani  vseh vlad ZSSR.

 

V današnjem času je ukrajinskim in tujim znanstvenikom uspelo nedvoumno dokazati, da je bila omenjena tragedija namerno izzvana s strani ruske vlade in je bila usmerjena na pomor ukrajinskega naroda z lakoto.

 

Naša obveza je, da obsodimo dejanja množičnega pomora, ki so jih zagrešili totalitarni režimi v preteklosti, da bi se izognili podobnim primerom zločina v prihodnosti.

 

(Apel ukrajinskega predsednika V. Juščenka vodilnim v državah sveta)

 

 

                  V a b i l o

 

Dne 24.11.07 ob 18.30 uri bo Sveta Liturgija Janeza Zlatoustega.

 

Sveta liturgija je posvečena žrtvam Holodomora v Ukrajini v letih 1932/33.

 

Lokacija – Ljubljana, cerkev sv. Nikolaja – Stolnica v Ljubljani pri Tromostovju.

 

Pri Liturgiji bo sodeloval Ekumenski zbor iz Novega mesta.

 

Svete Liturgije se bodo udeležili člani Veleposlaništva Ukrajine v R. Slovenija,

 

 

Sveto Liturgijo bo vodil o. Mihajlo Jozafat Hardi.

 

 

 

 

 

Г о л о д о м о р

У 30 - х роках XX століття Український народ пережив одну з найстрашніших трагедій у своїй історії, яка забрала життя мільйонів людей. Вони стали жертвами спланованого та реалізованого комуністичним режимом геноциду Українського народу – Голодомору 1932-1933 років. Цей нелюдський злочин, його катастрофічні наслідки офіційно заперечувалися владою СРСР протягом багатьох десятиріч.

Сьогодні українськими та зарубіжними вченими виявлено незаперечні докази того, що ця трагедія була викликана навмисними діями тодішньої влади, спрямованими на вбивство голодом українського народу.

Наш обов'язок засудити факти масових убивств, вчинених тоталітарними режимами в минулому, щоб запобігти аналогічним злочинам у майбутньому.

(Віктор ЮЩЕНКО - Звернення до глав держав світу)

 

 

Delo, 11.12.2006, Branko Soban

 

Ukrajinska tragedija

 

 (Golodomor v očeh slovenskega novinarja)

 

 

 Stalinov golodomor zdaj uradno priznan za genocid

 

 

 

 Nad ukrajinskimi vasmi, raztresenimi po plodni ravnici, so se leta 1933 vse pogosteje začele pojavljati črne zastave. To je bil znak, da v vaseh ni več živih. Prihiteli so tovornjaki. Miličniki in vojaki so neprizadeto pobirali shirana trupla, razmetana po dvoriščih domačij, in jih odvažati v skupna grobišča.

 

Ukrajinci so v letih 1932 in 1933 množično umirali zaradi lakote ali golodomora, kot se je tej tragediji reklo v ruskem in tudi v njihovem jeziku. Vsak dan je v povprečju umrlo po 33 000 ljudi. Skupaj je lakota tedaj vzela okrog 1o milijonov Ukrajincev ali tretjino vsega takratnega prebivalstva te nekdanje sovjetske republike. Tragedija ena najhujših v dvajsetem stoletju, ke ljudi pehala v obup. »Najprej smo pojedli mačke in pse. Potem se je pojavil še kanibalizem,« se je tistih hudih časov s solzami v očeh spominja danes 85 letna Ana Vasiljeva, ki ji je golodomor vzel malodane vso družino.

 

Obupani starši so v času najhujše lakote otroke namerno puščali na železniških postajah. Od tod so jih potem miličniki vozili v najbližje sirotišnice. Tam je namreč še bilo nekaj hrane. Tako so mnogi vsaj otrokom rešili življenje.

 

Zločinu je treba dati pravo ime.

 

 Morijo, kakršne v svetu še ne pomnijo, je Ukrajina pred dnevi – na pobudo predsednika Viktorja Juščenka – razglasila za genocid. Juščenko, ki je to dosegel po hudem boju z opozicijo, pravi, da je temu žalostnemu poglavju ukrajinske zgodovine, ki so ga desetletja sramotno pometali pod preprogo, preprosto treba dati pravo ime. In če neka totalitarna politika v imenu višjih ciljev načrtno pahne v smrt  deset milijonov ljudi, je ta zločin brez vsakršne zadrege pred zgodovino seveda mogoče razglasiti samo za genoscid in nič drugega, je svoj predlog pojasnjeval Juščenko.

 

 

Za tragedijo, za večno zapisano v spomin naroda, je bilo seveda kriva predvsem Stalinova kolektivizacija, ki je najhuje prizadela prav Ukrajino, nekdanjo žitnico Sovjetske zveze. Kmetje, ki niso hoteli oddati zemlje, saj so zrasli na njej, so se na vse kriplje upirali kolhozom in sovhozom pridelek je bil tudi zaradi tega – kljub rodovitnemu černozjomu – čedalje manjši. Zato je oblast uvedla prisilne oddaje pridelka.

 

 

 Ukrajina hoče samo resnico o tragediji, ki se je zgodila v letih 1932/33. priznanje genocida pa je edino povračilo, ki ga zahtevajo žrtve.

 

 Vsaka vas je morala oddati določene količine žita, toda zahteve so bile velikokrat višje od količine pridelanega. Vasi, ki plana niso izpolnile, so uvrščali na črne sezname. Posebni odredi so potem hodili od hiše do hiše in pobirali skriti pridelek in hrano. »Pobrali so tudi tisto, kar se je morebiti kuhalo v loncih. Hrano so iskali povsod. Trgali so celo deske s poda,« se spominja danes 88 – letni Dmitro Kalenik. Njegova družina je v tistih letih štela 14 članov. Preživela sta samo dva. Ko so posebni odredi izropali vasi, so vaščanom prepovedali zapustiti ognjišča. To je bilo enako smrtni obsodbi, saj brez hrane ni bilo mogoče preživeti.

 

 

Smrt je seveda doletela tudi tiste, ki so se upirali zaplembam. Samo v prvih petih mesecih leta 1933 so iz Ukrajine v Sibirijo izselili 55 000 ljudi. Več kot dva tisoč so ustrelili. Med njimi tudi ženske in otroke. Za strel v glavo je bilo dovolj že, če je kdo utrgal en sam pšenični klas s polja.

 

Kdo je bil v resnici kriv

 

V Sovjetski zvezi se o zločinu, ki ga je Stalin v letih 1932 in 1933 zaukazal tudi zato, da bi z njim utišal ukrajinske nacionaliste, nikoli ni smelo govoriti. Oblast je do zadnjega ustrajala, da v Ukrajini nikoli ni bilo nobene lakote. Kdor je trdil nasprotno, je končal v zaporu. Arhive o tem so varovali kot največjo vojaško tajnost. V Ukrajini so jih, denimo, odprli šele leta 2003.

 

 

Ko so razprave o golodomoru po zlomu sovjetskega režima vendarle postale javne, se je debata vselej sukala predvsem okrog vprašanja ali je bila lakota umetno povzročena ali pa je bila morebiti vendarle kriva predvsem narava. Organizatorji mednarodne konference o morilski lakoti v Ukrajini, ki so jo pred leti pripravili v ZDA, so morali zadnji hip poiskati celo novo prizorišče, saj univerza, ki naj bi gostila shod, ni hotela privoliti v terminologijo o man-made katastrofi. Toda stvari je potem razčistil nobelovec za ekonomijo Amartya Sen, ki v svojem delu Revščina in lakota, denimo trdi, da v sodobnem času narava preprosto ne more biti več kriva za lakoto. Do nje namreč ne prihaja zaradi morebitnih zlomov v proizvodnji hrane, ampak predvsem zaradi zlomov v njeni distribuciji. Za takšne »zastoje« pa je dandanes v resnici velikokrat kriva tudi politika.

 

 

 

 Ta je v razpravah o lakoti v Ukrajini seveda vselej navzoča. Tudi zdaj, ko je predsednik Viktor Juščenko radi (parlamentu) predlagal, naj o tem sprejme poseben zakon. Njegovi nasprotniki – predvsem vladajoča Stranka regij premierja Viktorja Janukoviča in komunisti Petra Simonenka – so prvega moža države ogorčeno obtoževali, da stvar brez potrebe politizira.

 

 

Z zakonom do resnice

 

 

V radi zakona o genocidu tako sprva sploh niso hoteli uvrstiti na dnevni red, ko pa ga je Juščenku s pomočjo socialistov Aleksandra Moroza vendarle uspelo spraviti na poslanske klopi, so nasprotniki prišli na dan s predlogom, naj bi besedo genocid nadomestili z besedo tragedija. Lakota da takrat ni prizadela samo Ukrajine, ampak tudi Povolžje, Kuban, Kazahstan in še druge predele Sovjetske zveze, je, denimo, ugovarjal komunist Peter Cibenko. »Bodo tam začeli govoriti o genocidu?« je spraševal Juščenka.

 

Zanimivo je, da o ukrajinskem golodomoru podobno razmišljajo tudi v Rusiji, kjer so se resno zbali morebitnega izplačila odškodnin svojcem žrtev morilske lakote, ko bi zakon začel veljati. Tiskovni predstavnik ruskega zunanjega ministrstva Mihail Kaminin je Kijev uradno obtožil politiziranja zadeve. Toda predsednik Viktor Juščenko je Moskvo brž pomiril, da ukrajinska država Ruske federacije nikakor ne obtožuje za genocid v letih 1932-33. Režima in države, ki sta zagrešila ta zločin nad človeštvom, danes namreč ni več. Zato zakon o genocidu 73 let po pomoru ne bi smel negativno vplivati na odnose med Moskvo in Kijevom, temveč prej narobe. Ukrajina namreč hoče samo resnico o tragediji in nič drugega. To je edini dolg, ki ga žrtve takratne lakote zahtevajo od današnje generacije.

 

 

 

Pomor v Ukrajini je doslej za genocid priznalo okrog deset držav. Med njimi so tudi ZDA. Tej deseterici se je pred dnevi pridružil še poljski sejm (parlament), ki je s posebno resolucijo podprl Viktorja Juščenka in njegov zakon o genocidu.

 

(Branko Soban, Delo, 11.12.2006)

 

Українська трагедія

 

(Голодомор очима словенського журналіста:)

Сталінський голодомор нарешті офіційно визнано за геноцид

Над українськими селами, розкиданими по родючій рівнині, у 1933 році все частіше почали з'являтися чорні прапори: ознака, що в селі не лишилося жодної живої душі. Приїздили вантажні машини. Міліціонери й військові незворушно збирали закляклі трупи, розкидані по подвір'ях, і відвозили на спільні могильники.

У 1932-1933 роках українці масово вмирали через голод або голодомор, як цю трагедію називали російською та їхньою мовою. Пересічно щодня вмирало 33 тисячі. Всього тоді голод забрав близько 10 мільйонів українців, що становило третину тодішнього населення цієї колишньої радянської республіки. Це була одна з найбільших трагедій ХХ сторіччя. "Спочатку ми їли котів і собак. Потім з'явився ще й канібалізм", із сльозами на очах згадує ті страшні часи 85-річна Ганна Васильєва, в якої голодомор забрав майже всю родину.

Батьки з розпачу навмисно залишали дітей на залізничних станціях. Звідти їх міліціонери відвозили до найближчих дитпритулків: там ще була якась їжа. У такий спосіб багато хто врятував життя принаймні своїм дітям.

Злочину слід дати належну оцінку

Винищення, якого не знав світ, Україна - з ініціативи Президента Віктора Ющенка - визнала за геноцид. Ющенко, який досяг цього не дивлячись на шалений опір опонентів, говорить, що цю сумну главу української історії, яку десятки років ганебно приховували, слід назвати відповідним ім'ям. І якщо певна тоталітарна політика в ім'я вищої мети свідомо штовхне на смерть десять мільйонів людей, цей злочин без жодних вагань перед обличчям історії, звичайно ж, слід оголосити як геноцид і ніщо інше, пояснив свою пропозицію Ющенко.

У трагедії, яка навіки вкарбувалась в народну пам'ять, перш за все, звичайно, була винна сталінська колективізація, від якої найбільше потерпіла саме Україна, колишня житниця СРСР. Селяни, які не хотіли віддавати землю, адже вони виросли на ній, чинили відчайдушний опір колгоспам і радгоспам. Через це врожаї - не дивлячись на родючий чорнозем - дедалі зменшувалися. Тому в селян почали забирати врожай силоміць.

Україні потрібна лише правда про трагедію, яка сталася 1932-1933 року; а визнання геноциду - єдине відшкодування, якого вимагають жертви

Кожне село мало здати певну кількість хліба; при цьому вимоги в багато разів перевищували зібраний врожай. Села, які не виконували план, заносилися до чорного списку. Особливі загони потім ходили від хати до хати і забирали прихований врожай та їжу. "Забирали навіть те, що варилося в горщиках. Їжу шукали всюди. Зривали навіть дошки з підлоги", згадує 88-річний Дмитро Каленик. Їхня родина в ті роки налічувала 14 членів. Вижили тільки двоє. Коли особливі загони пограбували села, мешканцям було заборонено залишати домівки. Це було рівнозначне смертному вироку, адже без їжі вижити було неможливо.

Смерть, звичайно, спіткала й тих, хто чинив опір конфіскації. Лише за перші 5 місяців 1933 року з України на Сибір було вивезено 55 тис. Понад дві тисячі було розстріляно. З-поміж них також жінок і дітей. Кулю в голову можна було дістати за єдиний пшеничний колосок з поля.

Хто був справжнім винуватцем

У СРСР про злочин, скоєний за наказом Сталіна в 1932-1933 роках, щоб за його допомогою зокрема зламати опір українських націоналістів, ніколи не можна було говорити. Влада весь час наполягала, що в Україні ніколи не було жодного голоду. Хто стверджував протилежне, потрапляв за грати. Архіви про це охороняли, як найбільшу військову таємницю. В Україні їх, наприклад, відкрили лише в 2003 році.

Коли ж після краху СРСР почалося громадське обговорення голодомору, дебати в першу чергу точилися навколо питання, чи голод було викликано штучно, чи в цьому, можливо, все-таки була винна природа. Організатори міжнародної конференції про голодомор в Україні, яка відбулась кілька років тому в США, змушені навіть були в останню мить шукати інше місце, бо університет, у якому мала відбутися зустріч, не бажав погодитися з терміном про рукотворну (man-made) катастрофу. Ясність у справу вніс лауреат Нобелівської премії Амарт'я Сен (Amartya Sen), який у своїй праці "Бідність та голод" зокрема ствереджує, що в наш час природа просто не може бути причиною голоду. Голод у першу чергу настає не через розвал виробництва їжі, а через розвал системи постачання. Насправді в наш час у таких "застоях" передусім винна політика.

А політика при обговоренні питання голоду в Україні, звичайно ж, завжди присутня. Присутня вона і зараз, коли Президент Віктор Ющенко запропонував Верховній Раді (парламенту) прийняти відповідний закон. Його супротивники -- перш за все Партія Регіонів прем'єра Віктора Януковича, яка знаходиться при владі, а також комуністи Петра Симоненка -- голову держави затято звинувачували, що він без потреби політизує справу.

Через закон до істини

У Верховній Раді закон про геноцид спочатку навіть не хотіли включати в порядок денний. Коли ж Ющенку за допомогою соціалістів Олександра Мороза це все-таки вдалося, супротивники висунули пропозицію замінити слово "геноцид" на "трагедія". Адже голод, мовляв, спіткав у ті часи не лише Україну, але й Поволж'я, Кубань, Казахстан та інші регіони СРСР, запевняв комуніст Петро Цибенко. "Там теж говоритимуть про геноцид?", питав він у Ющенка.

Цікаво, що про український голодомор подібним чином міркують і в Росії, де серйозно побоюються можливої виплати відшкодувань родичам жертв голодомору, якщо такий закон почне діяти. Прес-аташе російського міністерства закордонних справ М.Калінін офіційно звинуватив Київ у політизації справи. Проте Президент Ющенко швидко заспокоїв Москву, що Українська держава Російську федерацію жодним чином не звинувачує за геноцид 1932-1933 років. Режиму й держави, яка скоїла цей злочин проти людства, сьогодні не існує. Тому закон про геноцид через 73 роки після голодомору не повинен негативно впливати на стосунки між Москвою та Києвом, а навпаки. Тобто, Україна бажає лише донести світові правду про трагедію і більше нічого. Це єдиний борг, сплати якого жертви тодішнього голоду вимагають від нинішнього покоління.

Голодомор в Україні досі за геноцид визнало близько десяти держав. Серед них і США. До цієї десятки цими днями приєднався також польський сейм (парламент), який спеціальною постановою підтримав Віктора Ющенка та його закон про геноцид.

 

Apel vsem vodilnim v svetu

                                                                11. aprila 2007

V 30 - letih XX. stoletja je ukrajinski narod preživljal eno najgrozovitejših tragedij v lastni zgodovini, ki je pobrala življenja milijonov ljudi. Omenjeni so postali žrtev planiranega genocida, ki ga je naperjen proti ukrajinskemu narodu, izvedel  pa ga je komunistični režim v letih 1932 - 33. Ta nečloveški zločin in njegove katastrofalne posledice, je bil desetletja  uradno zamolčan s strani  vseh vlad ZSSR.

V današnjem času je ukrajinskim in tujim znanstvenikom uspelo nedvoumno dokazati, da je bila s strani ruske vlade omenjena tragedija namerno izzvana in je bila usmerjena na pomor  naroda z lakoto. Ukrajincem niso pustili niti enega zrna, razen tega je bilo v ukrajinske vasi prepovedano dovažati kakršnokoli hrano. Sestradana Ukrajina je bila izolirana od drugih regij v ZSSR, razen tega je bilo za Ukrajince prepovedano prosto gibanje iz enega območja na drugo območje v katerem ni vladala lakota.

Navedena dejanja totalitarnega režima imajo vse oznake genocida v skladu s Konvencijo OZN, ki definirajo zločin genocida in njegovo kaznovanje od 9. decembra 1948.

Graditev skupne prihodnosti zahteva natančno preučitev učnih ur iz preteklosti. Mednarodni skupnosti ne bo lahko doseči miru in harmonije, če ne bo znala pojasnit naravo zločinov proti človečnosti.

Naša obveza je, da obsodimo dejanja množičnega pomora, ki so jih zagrešili totalitarni režimi v preteklosti, da bi se izognili podobnim primerom v prihodnosti.

28. novembra 2006 je Vrhovna Rada Ukrajine sprejela Zakon: "O Holodomoru 1932-33. Na ta način je Holodomor označen kot genocid ukrajinskega naroda.

Ukrajina visoko ceni solidarnost in podporo mednarodne skupnosti pri obsodbi Holodomora. Naša država je hvaležna narodom in parlamentom: Avstralije, Gruzije, Estonije, Kanade, Litve, Poljske, ZDA in Madžarske, katerih zakonodajni organi so jasno označili Holodomor kot genocid.

Kot Predsednik Ukrajine vas pozivam, da podprete sprejeto resolucijo OZN in v vseh parlamentih obsodite Holodomor v Ukrajini in ga označite kot dejanje genocida nad ukrajinskim narodom.

Pri tem apeliram na principe pravičnost in vzajemnosti pri odnosih med državami in na očetovska čustva vseh, ki imajo radi svoje otroke in na občutke naših otrok, ki spoštujejo in cenijo svoje starše.

Naj bo to še en korak k preprečevanju in izkoreninjenju takega sramotnega dejanja kot je genocid, za sprejetje medsebojne podpore ljudi dobre volje v mednarodni skupnosti.

 

Viktor Juščenko

 

 

Звернення до глав держав світу

                                                                   11. квітня 2007 р.

У 30 - х роках XX століття Український народ пережив одну з найстрашніших трагедій у своїй історії, яка забрала життя мільйонів людей. Вони стали жертвами спланованого та реалізованого комуністичним режимом геноциду Українського народу – Голодомору 1932-1933 років. Цей нелюдський злочин, його катастрофічні наслідки офіційно заперечувалися владою СРСР протягом багатьох десятиріч.

Сьогодні українськими та зарубіжними вченими виявлено незаперечні докази того, що ця трагедія була викликана навмисними діями тодішньої влади, спрямованими на вбивство голодом українського народу. У нього вилучалося не лише зерно, а й усі продукти харчування, в українські села заборонявся завіз будь-яких продуктів. Голодуюча Україна була ізольована від інших регіонів СРСР, вільне переміщення населення у райони, не охоплені голодом, було заборонене.

Названі дії тоталітарного режиму мають усі ознаки геноциду відповідно до Конвенції ООН про попередження злочину геноциду і покарання за нього від 9 грудня 1948 року.

Розбудова спільного майбутнього вимагає детального вивчення уроків минулого. Міжнародній спільноті не досягти миру і гармонії, якщо вона не усвідомить природу злочинів, скоєних проти людства.

Наш обов'язок засудити факти масових убивств, вчинених тоталітарними режимами в минулому, щоб запобігти аналогічним злочинам у майбутньому.

28 листопада 2006 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», згідно з яким Голодомор визнано геноцидом Українського народу.

Україна високо цінує солідарність та підтримку міжнародної спільноти у засудженні Голодомору. Наша держава вдячна народам та парламентам Австралії, Грузії, Естонії, Канади, Литви, Польщі, Сполучених Штатів Америки, Угорщини, законодавчі органи яких сказали своє слово про Голодомор-геноцид.

Як Президент України я закликаю підтримати прийняття резолюції ООН, яка б засудила Голодомор в Україні, а парламентаріїв усіх країн світу приєднатися до визнання Голодомору 1932-1933 років в Україні актом геноциду Українського народу.

При цьому я апелюю до принципів справедливості і взаємоповаги у стосунках між країнами, до батьківських почуттів тих, хто любить своїх дітей, до синівських почуттів тих, хто пам'ятає та шанує своїх батьків.

Це буде ще одним кроком до запобігання та викорінення такого ганебного явища, як геноцид, за сприяння міжнародної спільноти і взаємної підтримки людей доброї волі.

 

Віктор ЮЩЕНКО
   

Crimes of Stalin’s regime in Ukraine in the 1930’s

 

The issue of aims and extent of political repressions of Soviet times still represents a kind of historical blind-spot. For about twenty years, the horrible truth is being revealed, step by step, about the decades-long crimes against own people, committed under slogans of “fighting against the enemies of the people”. More and more orders, reports by chekists (KGB servicemen), judgments of conviction and other evidences become available to historians. As we near the 75th anniversary of the Great Famine of 1932-1933 in Ukraine and the 70th anniversary of the Great Terror – mass political repressions of 1937-1938, it is appropriate to commemorate those who became victims of the bloody regime.

 

1. The Great Famine of 1932-1933 in Ukraine (Holodomor)

 

In the early 1930’s, in the very heart of Europe – in a region considered to be the Soviet Union’s breadbasket – Stalin’s Communist regime committed a horrendous act of genocide against millions of Ukrainians. An ancient nation of agriculturists was subjected to starvation, one of the most ruthless forms of torture and death. The government imposed exorbitant grain quotas, in some cases confiscating supplies down to the last seed. The territory of Soviet Ukraine and the predominantly Ukrainian populated Kuban region of the Northern Caucasus (Soviet Russia) were isolated by armed units, so that people could not go in search of food to the neighboring Soviet regions where it was more readily available. The result was the Ukrainian genocide of 1932–33, known in Ukrainian as the Holodomor, or extermination by famine.

At that time, awakened by a national revolution in 1917-21, Ukraine – with its 1,000-plus-year history and a rich cultural heritage, strivings for an independent state, and experience of fighting for its freedom – continued its fast-paced revival.

In 1920s-30s, some of the Ukrainian communists began to seek more autonomy from Moscow and by the late 1920’s Stalin felt that the policy of Ukrainization had overstepped the limits set by the Kremlin and lost its usefulness for the regime. Ukraine began to pose a serious threat to the integrity of the Soviet empire and its geopolitical aspirations. Against this backdrop, Stalin’s regime unleashed an open war against Ukrainians as a nation.

The objective of the engineered famine was to destroy the Ukrainian national idea by wiping out the national elites and their social support base, and then by turning the peasants who survived the Holodomor into obedient collective farm workers – virtually slaves of the state.

The Bolshevik regime had already experimented with the weapon of starvation in 1921-1923, when it took advantage of drought to create famine conditions in Ukraine to crush resistance to its rule. In 1932 Stalin decided to vanquish the Ukrainian farmers by means of starvation and thus break the Ukrainian national revival that had begun in the 1920s and was rekindling Ukrainian aspirations for an independent state. Stalin always believed that the national question was “in essence, a peasant question” and that “the peasantry constitutes the main army of the national movement”.

Enforced starvation reached its peak in winter-spring of 1933 when 25,000 persons died every day. As a result of the Holodomor, from 20 to 25 percent of the population of Soviet Ukraine was exterminated.

Another dreadful result of the Holodomor was an extremely high children’s mortality rate. In the hope of saving their children, peasants would stole through closed borders guarded by NKVD troops (Soviet secret police agency), and abandon them in urban areas, that were less affected by starvation. In late spring 1933, for example, over 300,000 homeless children were recorded in the Kyiv region alone. Since orphanages and children’s shelters were already overcrowded, most of these children died on the streets of starvation and disease. In September 1933, approximately two-thirds of Ukrainian pupils were recorded as missing from schools.

The Holodomor was genocide: it conforms to the definition of the crime according to the UN Convention on Genocide. The Communist regime targeted the Ukrainians, in the sense of a civic nation, in Soviet Ukraine, and as an ethnic group in Soviet Russia, especially in the predominantly Ukrainian Kuban region of the Northern Caucasus.

Ukrainian farmers were not deprived of food in order to force them into collective farms; the Bolshevik collectivization process was nearly completed by the summer of 1932. The genocide by starvation was directed primarily against the Ukrainian peasantry as the nucleus of the Ukrainian nation, which had been striving for independence as a state. The Ukrainian peasantry was the carrier of the age-old traditions of independent farming and national values, both of which ran counter to the Communist ideology and aroused the unrestrained animosity of the Bolshevik leaders. Stalin emphasized this point when he declared, “the peasantry constitutes the main army of the national movement; there is no powerful national movement without the peasant army”.

The national aspect of Stalin's policy is clearly illustrated in a Decree signed by him on 14 December 1932, which directly links the poor grain procurements in Soviet Ukraine and the Kuban to the “incorrectly implemented” policy of Ukrainization. This Decree essentially put an end to the possibility of a nationally oriented development of Soviet Ukraine and the majority-Ukrainian Kuban region that had been launched in the 1920’s.

Stalin’s goal of the genocide was the destruction of the Ukrainian nation.

On 7 August 1932, Stalin promulgated a law, authored by him, on the protection of socialist property, which carried a sentence of death or 10 years’ imprisonment for the misappropriation of kolhosp (collective farm) property. This law led to mass arrests and executions. Even children caught picking a handful of ears of grain from fields that until recently had belonged to their parents were convicted. It became known as the Law of “Five ears of grain”.

By imposing so-called “fines in kind” on individual farmers and whole villages that had not fulfilled the inflated grain procurement quotas in the fall of 1932, the Soviet authorities could confiscate, in addition to grain, all other foodstuffs.

Another form of punishment for lagging behind in grain deliveries was the ban on retail trade, introduced in August 1932, making it impossible for peasants to purchase bread.

In the fall of 1932, the authorities introduced a system of blacklists which banned the sale of items such as kerosene, matches, and other consumer necessities to collective farms and individuals designated for punishment for arrears in grain deliveries. After all food and cattle were confiscated, blacklisted territories would be sealed off by NKVD detachments.

In January 1933, in fulfillment of another of Stalin's resolutions, the borders of Soviet Ukraine and the Kuban were closed by NKVD and militia detachments to prevent peasants from leaving starvation-hit areas in search of food in neighbouring regions of the Soviet Union. During the six-week period after the adoption of the Resolution banning Ukrainians from crossing borders, nearly 220,000 people were arrested for violating the prohibition. The law enforcement authorities forcibly sent over 186,000 people back to their homes to face starvation. The sale of tickets for transport by train or boat to peasants was banned. Peasants were prevented from entering urban districts, and were expelled when they did.

The Holodomor was not caused by a bad harvest or by drought. The harvest was sufficient – the Soviet government was exporting large amounts of grain and other agricultural produce. The USSR exported 1.6 million tons of grain in 1932 and 2.1 million tons in 1933. State distilleries in Soviet Ukraine were operating at full capacity during this period, processing valuable grain into alcohol bound for export.

In fact, almost all the starving Ukrainians could have been saved with the USSR’s strategic grain reserve, which contained at least 1.5 million tons. One million tons of grain would have been enough to feed five or six million people for one year.

The Soviet government refused to acknowledge to the international community the starvation in Ukraine and turned down the assistance offered by various countries and international relief organizations. Moreover, these attempts to offer assistance were denounced as anti-Soviet propaganda.

On Stalin’s orders, those who conducted the 1937 population census, which revealed a sharp decrease in the Ukrainian population as a result of the Holodomor, were shot, while the census results were suppressed.

After millions of Ukrainians died in their own native land, the authorities resettled tens of thousands of families from Russia, Belarus, and other parts of the USSR to the depopulated lands of Soviet Ukraine. By the end of 1933 over 117,000 people were resettled in Ukraine.

Concurrently with the Golodomor, Stalin totalitarian regime conducted large-scale repressions against Ukrainians. The number of arrests in Ukraine was 2.5 times higher in 1932 than in 1929 – and four times higher in 1933, reaching a record of almost 125,000 people.

The goal of bringing the Holodomor to international attention is to pay tribute to the millions of innocent victims, to condemn the crimes of the Soviet Communist regime, to restore historical justice and to obtain international recognition of the Ukrainian genocide.

By making the case of the Holodomor as genocide, Ukraine seeks to increase the international community’s awareness of the fact that engineered famines are still being used as a weapon, and through this awareness to help prevent such deplorable acts elsewhere in the world.

The Parliament of Ukraine, the Verkhovna Rada, called for international recognition of the Holodomor as genocide in its three Resolutions adopted during 2002-03. On 28 November 2006, the Verkhovna Rada of Ukraine passed a Law declaring the Holodomor as genocide.

To date, the legislative bodies of Australia, Canada, Estonia, Georgia, Hungary, Lithuania, Poland, and the USA referred to the 1932–1933 Holodomor as Ukrainian genocide.

 

2. The Great Terror – mass political repressions of 1937-1938

         Physical extermination of own citizens, whose views differed from Communistic, was launched just after the Bolshevik coup in November 1917. It was aimed against some eminent politicians and some classes of people, and peaked periodically. After the Holodomor of 1932-33, there were unheard of mass repressions. In 1937-38, the repressions spread to the whole country.

         “The Great Purge” of 1937-38 covered the whole Soviet Union. It was aimed at real and assumed enemies of Stalin, and had to strike fear, feeling of insecurity, villeinage and submission to the “great leader” into every Soviet citizen. Death sentences were commonplace, and no appeals were possible. If “enemies of the people” were fortunate, they faced long terms in Siberian concentration camps.

The preparations for the terror campaign started in 1936. The first step was to reorganize punitive agencies and prepare them for the purge of party, military and administrative elites from potential opposition. Several resolutions on fighting “espionage, terrorist and sabotage elements” were passed, as well as a resolution on eviction of 15,000 Polish and German households from Ukraine to Kazakhstan.

The second stage (March 1937 – June 1937) was declared as “the total fight” against “double-dealers” and “foreign intelligence agents”, while planning of operations was started against kulaks, “former people” and national diasporas, who were perceived as “social basis” of potential aggressors. On 17 March 1937, a law prohibiting peasants from leaving kolkhozes without consent of administration came into force, legally depriving them from freedom of movement.

The third stage (July 1937 – October 1938) was marked by implementation of mass repressive operations – against kulaks, nationalists, “family members of traitors of the motherland”, “military-fascist conspiracy” in the Red Army and “saboteurs” in agriculture and economy.

The greatest purge of “enemies of the people” in the history of Soviet Union was launched on 5 August 1937 and lasted until 15 November 1938. The purge was designed by Nikolai Yezhov (Ježov), People’s Commissar for Internal Affairs, and approved by Josef Stalin himself. According to historians, in Ukraine alone, 279,126 people were arrested during the purge. The repressions were mostly targeted against peasants and intelligentsia, and less against workers. In 1938, the purge spread to the army and secret police itself. Altogether, over 120,000 people were sentenced to death.

A wave of “spymania” covered the whole country. The total terror targeted every strata of population. People were seized by fear, mutual suspiciousness and denunciations. Masses of people were taken to meetings and rallies, where they demanded executions of “enemies of the people”. The charges included Trotskyism, Zionism, belonging to counterrevolutionary nationalist organizations, anti-Soviet or fascist parties, sects, church organizations, “national lines” (German, Polish, Romanian etc.), or just being a kulak or another “counterrevolutionary element”…

The main result of mass repressions was the physical extermination of active intellectual strata of the nation and moral corruption of those unaffected by the terror. In terms of termination of own population, Stalin’s terror is unparalleled in the global history. It remains in human memory as The Great Terror.

Stalin’s repressions delivered a strong blow to the whole society. Lives of millions of people were destroyed. Generations were raised in the atmosphere of fear, blackwash and violence. Ukraine suffered tremendous demographic losses, and crème of its intelligentsia was destroyed.

Nowadays the Day of Remembrance of Victims of the Great Terror of 1937-38 is officially commemorated in Ukraine. Upon public initiative, President Victor Yuschenko signed a Decree in order to “properly commemorate the victims of political repressions, draw public attention to the tragic events of Ukraine’s history, which were brought to life by the enforcement of communist ideology, and to restore the national memory and establish intolerance towards any kind of violence against humankind”.

 

Embassy of Ukraine

 

 

Holodomor

Izvor: Wikipedija

 

Gladomor često i Holodomor (prema ukr. голодомор, голод (holod) – glad i морити (moryty) - umoriti ; Gladomor (Holodomor) – umorstvo umjetno izazvanom glađu)

Česta slika na ukrajinskim grobljima u vrijeme gladomora
Česta slika na ukrajinskim grobljima u vrijeme gladomora

Strašna glad koja je proždrla Ukrajinu, sjeverni Kavkaz te područje oko donjeg toka rijeke Volge između 1932.-1933. godine, bila je rezultat Staljinove politike prisilne kolektivizacije. Najveći gubici su bili upravo u Ukrajini koja je bila najplodnije poljoprivredno područje Sovjetskog Saveza. Staljin je bio odlučan u svojoj namjeri da u korijenu sasiječe i najmanji trag ukrajinskog nacionalizma. Zapravo, umjetna glad je bila još samo jedan u nizu načina kako napraviti čistku i riješiti se nepodobnih ljudi u redovima ukrajinske inteligencije pa čak i u redovima ukrajinskih komunista. Glad je slomila seljake u njihovom ustrajnom neprihvaćanju novog modela kolektivizacije a Ukrajinu ostavila u stanju političke, socijalne i psihološke traume.

Razlozi izazivanja umjetne gladi [uredi]

Politika sveopće kolektivizacije koju je 1929. uveo Staljin ne bi li tako potpomogao financiranje industrijalizacije zemlje, imala je katastrofalan učinak za poljoprivredu. Unatoč tome, 1932. Staljin je za 44% podigao obaveznu kvotu ukrajinskog udjela u prinosu žita, što je značilo da ga neće biti dovoljno da bi se seljaci prehranili, jer po tadašnjem zakonu, žito iz kolhoza se nije smjelo dijeliti među seljacima sve dok se nije napunila državna kvota koju je naložila Vlada. Staljinova odluka i metode koje je koristio kako bi je izvršio, osudila je milijune seljaka na smrt glađu. Rukovodstvo Partije, uz pomoć regularnih snaga i postrojbi tajne policije, vodilo je nemilosrdan iscrpljujući rat protiv seljaka koji su odbijali predati žito. Čak je i bezvrijedno zrno žita nasilu bilo konfiscirano u seoskim domaćinstvima. Bilo koji muškarac, žena ili dijete kojeg su uhvatili kako uzima makar šaku žita s kolektivne farme, mogao je, a najčešće je i bio, na mjestu strijeljan ili preseljen nekamo na daleki Istok. One, koji nisu izgledali dovoljno izgladnjeno, sumnjičili su da skrivaju zalihe. Seljake su zadržavali i sprječavali ih da se domognu grada putem posebnih «unutarnjih putovnica», koje su im zabranjivale da napuste svoje selo, a kamoli da krenu u grad. U gradovima gladi nije bilo jer je u jeku bila rusifikacija, i mnogi su gradovi na početku tridesetih godina već bili naseljeni ruskim stanovništvom.

Ljudi su padali od gladi mrtvi na ulicama
Ljudi su padali od gladi mrtvi na ulicama

Kada se danas govori o «Holodomoru» 1932. - 1933., misli se na period od travnja 1932. do studenog 1933. godine. Upravo je kroz tih 17 mjeseci, približno oko 500 dana, u Ukrajini umrlo na milijune ljudi. Vrhunac Holodomora je bio u proljeće 1933. U Ukrajini je tada od gladi umiralo 17-ero ljudi svake minute, 1000 svakog sata, a gotovo 25 tisuća svakog dana…

Najviše je ljudi umrlo na području tadašnje Kijevske i Harkivske oblasti. Zapravo je glad obuhvatila cijelu današnju Središnju, Južnu, Sjevernu i Istočnu Ukrajinu (današnja Zapadna Ukrajina (Galicija) je bila pošteđena gladi jer se nije nalazila u Sovjetskoj Ukrajini, već je bila dio Poljske). Glad sličnih razmjera bila je prisutna i na Kubanu, sjevernom Kavkazu te područje uz donji tok rijeke Volge, gdje su također živjeli Ukrajinci.

Stručnjaci navode razne brojke žrtava poginulih umjetno izazvanom glađu. Od 1 i pol, pa sve do 10 milijuna ljudi. Zahvaljujući novootvorenim dosjeima SSSR-a sada se zna da je broj žrtava bio između 3 i 3.5 milijuna.

Američki Kongres je 1988. godine službeno priznao «Holodomor» 1932./1933. genocidom nad ukrajinskim narodom. Godinu dana kasnije to će učiniti i Međunarodna komisija pravnika. Sveukupno do sada 15 parlamenata ili vlada svijeta je ocjenilo kako je Holodomor bio genocid. Osim bivših republika Sovjetskog Saveza na ovome popisu se nalaze još Argentina, Australija, Azerbejdžanom, Belgija, Estonija, Gruzija, Letonija, Litva, Mađarska, Moldavija, Poljska, Sjedinjene Američke Države, Ukrajina, SAD i Vatikan.

Pitanje priznavanja Holodomora kao zločina protiv čovječnosti bila je i jedna od tema 58. zasjedanja Opće skupštine Ujedinjenih Naroda.

15. svibnja 2003. g. Verhovna Rada Ukrajine (ime ukrajinskog parlamenta) u službenom obraćanju narodu, priznala je Holodomor 1932./1933.g. genocidom i zločinom protiv čovječnosti.

Knjige [uredi]

Dodatni Internet izvori [uredi]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Голодомор в Україні 1932—1933

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

 
Голодуюча дитина з Полтавщини.
Голодуюча дитина з Полтавщини.

Голодомо́р 1932—1933 рр. (За межами України відомий як Famine Genocide, Ukrainian Genocide) — навмисно організована шляхом штучного голоду масова загибель українців. Дослідженнями (Джеймс Мейс, Роберт Конквест та інші) було доведено, що Голодомор відповідає загальноприйнятому (резолюція про геноцид, ухвалена ООН у 1948 р.) визначенню геноциду. Факт гeноциду українців сталінським рeжимом у 1932—1933 р. офіційно визнаний урядами України, Австралії, Угорщини, Ватикану, Литви, Естонії, Італії, Аргентини, Канади, Грузії, Польщі, Сполучeних Штатів Амeрики, Іспанії та Перу

Зміст

[сховати]

 

Масштаби трагедії

Мапа Голодомору
Мапа Голодомору

Дослідження Станіслава Кульчицького на базі розсекречених даних перепису 1937 року та демографічної статистики вказують таке.

Населення УРСР за переписом 1937 року складало 28 388 тис., за переписом 1926 року — 28 926 тис. людей. За 10 років воно скоротилося на 538 тис.

Території населені українцами в 1918-1920s. Матеріали Мирної Конференцї в Парижі, 1919
Території населені українцами в 1918-1920s. Матеріали Мирної Конференцї в Парижі, 1919

З підрахунку втрат від голоду потрібно виключити очікувану природню смертність 1933 року. Для цього найкраще вважати її рівною середньому арифметичному від показників смертності за 1927—1930 рр. Природня смертність за роки, які передували голодному, становить в середньому 524 тис. людей на рік. Виходячи з відкоригованої народжуваності у 1933 році (621 тис.), одержуємо нормальний приріст за цей рік в 97 тис. людей. Цей приріст п'ятикратно менший, ніж у попередні роки.

Таким чином маємо народжуваність і нормальну смертність за 10 років міжпереписного періоду. Маємо також загальну чисельність населення за обома переписами. Порівняння цих величин дозволяє визначити єдиний невідомий показник — неприродню смертність у 1933 році.

Природній приріст за 1927—1936 рр. становить 4 043 тис. людей. Додаючи до цієї величини різницю в чисельності населення між двома переписами (538 тис.), одержуємо демографічний дефіцит у 4581 тис. людей.

Облік механічного руху населення, який провадився працівниками ЦУНГО СРСР протягом 10-ти років, вказує на від'ємне для України сальдо в 1 343 тис. людей. Статистичні органи визнавали, що він більш неточний, ніж облік природного руху.

Потрібно також врахувати сальдо міграційного балансу, що виводить на 3 238 тис. людей. Цю цифру можна вважати прямими втратами від голоду 1933 року. Вона увібрала в себе неточності в державному обліку природного і особливо механічного руху населення. Деякі історики відмовляються враховувати міжреспубліканське міграційне сальдо, вважаючи його непевною величиною.

Згідно даних демографічної статистики можна зробити висновок, що голод 1932 року в Україні був причиною смерті 144 тис. людей. Цей голод був наслідком конфіскації хлібозаготівель з урожаю 1931 р. і припинився влітку 1932 року, тобто з новим урожаєм. Голод 1933 року став наслідком чергової кофіскації хлібозаготівель з урожаю 1932 року. На відміну від 1931 р. у 1932 р. у разі відсутності у селян зерна, проводилася конфіскація їхніх незернових запасів продовольства. В результаті цього перевага смертності над народжуваністю в українських селах почалася вже з жовтня 1932 року. Апогей голодомору припав на червень 1933 року, коли статистичні органи реєстрували десятикратно більшу, ніж звичайно, смертність у селах (тепер також відомо, що насправді було зареєстровано не більше половини смертних випадків). Аналіз статистичних даних вказує на те, що у 1933 р. від голоду померло 3 238 тис. людей. Або, беручи до уваги неточність статистики, цифри в діапазоні від 3 до 3,5 млн. людей.

Зменшення населення в Україні та півдні Росії. 1929-1932
Зменшення населення в Україні та півдні Росії. 1929-1932


Крім прямих втрат від голоду, тобто загибелі людей, є втрати опосередковані — падіння народжуваності. Відбулося зниження природного приросту населення з 662 тис. на рік у 1927 році до 97 тис. на рік у 1933 році (без врахування померлих від голоду) і 88 тис. на рік у 1934 році.

Якщо прямі втрати у 1932 році становлять 144 тис., то загальні, включаючи ненароджених, визначаються цифрою 443 тис. людей. Прямі й опосередковані втрати за 1932—1933 рр. разом з демографічним відлунням 1934 року становлять 4 649 тис. людей. Ці дані характеризують демографічні наслідки голодомору 1932—1933 рр.

 

Статистичні таблиці

  • Таблиця 1 [1]
Кількість помeрлих(у тисячах) в Україні за 1933 р. у розрізі національність
Національність у містах у селах всього
українці 111,8 1440,4 1552,2
росіяни 33,2 51,8 85,0
євреї 20,1 6,9 27,0
поляки 2,8 17,9 20,7
молдовани 0,1 16,0 16,1
німці 1,7 11,5 13,2
болгари 0,2 7,5 7,7
греки 0,7 1,8 2,5
інші 60,4 124,2 184,6
всього 230,9 1678,1 1909,0
  • Таблиця 2
Статистика смертності по областях у відсотках від загальної кількості смертей в УРСР
Області 1927—1928 рр.(%) 1933 р.(%) 1935—1936 рр.(%)
Київська 19,7 26,8 17,7
Чернігівська 10,4 6,3 10,0
Вінницька 16,0 14,5 17,4
Харківська 19,2 26,0 15,1
Дніпропетровська 11,6 9,6 11,3
Одеська 10,2 8,6 9,5
Донецька 10,8 6,4 16,9
МАСРР 2,1 1,8 2,1
  • Таблиця 3
Динаміка смертності по УРСР (між переписами 1926 і 1937 рр.)
Роки   1927 1928 1929 1930 1931 1932 1933 1934 1935 1936
УРСР тис.
%		 522,6 495,7 538,7 538,1 514 668,2 1850,3 483,4 341,9 361,3
100 100 100 100 100 100 100 100 100 100
Київська тис.
%		 104 99,9 106,9 113,0 103 161,3 495,4 88,8 57,5 66,8
19,1 20,2 19,8 21,0 20,2 24,1 26,8 18,4 16,8 18,5
Чернигівська тис.
%		 54,6 50,9 53,8 47,2 49,0 58,2 117,3 64,3 32,2 37,2
10,5 10,3 10,0 8,8 9,5 8,7 6,3 13,3 9,7 10,3
Вінницька тис.
%		 86,4 77,9 81,9 84,8 76,8 95,2 268,5 78,3 62,9 59,7
16,5 15,7 15,2 15,8 14,9 14,2 14,5 16,2 18,4 16,5
Харківська тис.
%		 101 94,1 109,1 1-2,0 104 126,1 481,9 69,4 49,5 57,0
19,5 19,0 20,3 19,0 20,2 18,9 26,0 14,4 14,5 15,8
Дніпропетровська тис.
%		 56,7 56,6 60,1 60,6 55,7 66,2 176,7 52,5 38,8 40,1
10,9 11,4 11,2 11,2 10,8 9,9 9,6 10,9 11,4 11,1
Одеська тис.
%		 52,6 51,2 51,6 52,6 46,4 57,9 159,3 39,2 34,5 31,9
10,0 10,3 9,6 9,8 9,0 8,7 8,6 8,1 10,1 8,8
Донецька тис.
%		 55,7 54,5 65,2 65,4 67,5 88,3 119,0 79,4 57,8 61,2
10,7 11,0 12,1 12,2 13,1 13,2 6,4 16,4 16,9 16,9
МАСРР тис.
%		 10,2 10,6 10,1 12,7 11,3 15,0 32,2 11,5 7,7 7,4
2,0 2,1 1,9 2,4 2,2 2,2 1,7 2,4 2,3 2,1
  • Таблиця 4
Представники найчисельніших етносів на території СРСР за матеріалами переписів 1926, 1937 рр. (витяг)
Національність 1926 р. 1937 р. 1937 у % до 1926
росіяни 77 791 124 93 933 065 120,7 %
українці 31 194 976 26 421 212 84,7 %
білоруси 4 738 923 4 874 061 102,9 %
узбеки 3 955 238 4 550 532 115 %
татари 3 029 995 3 793 413 125,2 %
казахи 3 968 289 2 862 458 72,1 %
євреї 2 672 499 2 715 106 101,6 %
азербайджанці 1 706 605 2 134 648 125,1 %
грузини 1 821 184 2 097 069 115,1 %
вірмени 1 568 197 1 968 721 125,5 %

 

Український голодомор на тлі загальносоюзного голоду

За даними ЗАГСів про національну приналежність померлих, в Україні люди гинули за ознакою місця проживання, а не національності. Невисокою є питома вага загиблих росіян та євреїв в їх загальній чисельності, оскільки вони жили в основному у містах, де функціонувала карткова система постачання продовольством. Поляки або болгари гинули в таких же пропорціях, як українці, тому що основна їх частина теж проживала у сільській місцевості.

Проте сталінський інтернаціоналізм закінчувався на кордонах союзних республік. Зріз загальносоюзної картини голоду визначається лідерством України і, до певної міри — Північно-Кавказького краю. Якби можна було б виділити Кубанський округ, то його показники наблизилися б до українських. В цій таблиці кубанські показники розчиняються в показниках п'яти інших округів Північно-Кавказького краю.

У двох поволзьких краях, які охоплюють територію сучасних п'яти областей (Волгоградська, Оренбурзька, Пензенська, Самарська і Саратовська) сукупною площею 435 тис. кв. км., від голоду померло, за розрахунками московського історика В.Кондрашина, 366 тис. чоловік. В Україні, площа якої до 1939 року становила 450 тис. кв. км., від голоду померло 3 238 тис. чоловік, тобто на порядок більше.

Поволзький голод 1933 року нагадує український 1932 року. В обох випадках у селян забирали геть усе зерно — основний продукт харчування. Проте в добре поставлених селянських садибах залишалася свійська худоба і птиця, а також незернові продовольчі продукти тривалого зберігання — сало, картопля, цибуля, буряки, сушеня тощо.

Восени 1932 року в Україні і на Кубані у тих, хто не виконав хлібозаготівельного плану, тобто у переважної більшості селян, ці запаси продовольства були конфісковані. В результаті голод переріс у голодомор. Такої конфіскації незернового продовольства, тобто терору голодом, в інших регіонах СРСР не спостерігалося. Отже, сталінська тоталітарна держава здійснювала масові репресії не тільки за соціально-класовими, а й за національними ознаками.

Регіони європейської частини СРСР, де кількість смертей перевищила кількість народжень у 1933 р.
регіон місто(тис.) село(тис.) всього(тис.)
Українська РСР -116,6 -1342,4 -1459,0
Північно-Кавказький край −63,9 −227,1 −291,0
Нижньо-Волзький край −54,5 −108,6 −163,1
Центральна Чорноземна область −23,1 −39,2 −62,3
Уральська область −40,1 5,5 −34,6
Середньо-Волзький край −29,1 13,7 −15,4
Північний край −7,1 1,6 −5,5

 

Причини Голодомору

Постанова РНК УРСР та ЦК КП(б)У про саботаж хлібозаготівель
Постанова РНК УРСР та ЦК КП(б)У про саботаж хлібозаготівель

Для виявлення причин Голодомору необхідно вивчати та співставляти величезну кількість документів, адже, як зазначають дослідники, у організаторів Голодомору не було ніяких причин документувати (а тим більше оприлюднювати) свою мету.

Результати такого аналізу свідчать, що причиною голодомору стала політика сталінського режиму одночасно щодо українців як нації і щодо селян як класу. Головною метою організації штучного голоду був підрив соціальної бази опору українців проти комуністичної влади для забезпечення тотального контролю з боку держави за всіма верствами населення (з огляду на те, що, як тоді вважалося, міський пролетаріат не створює проблем щодо його контролю).

Позицію радянського уряду щодо українського селянства найкраще висвітлюють промови його провідників та тогочасні публікації в офіційних радянських медіях. Зокрема Йосиф Сталін стверджував:

"Національна проблема, в самій своїй суті, це селянська проблема"

«Пролетарська правда» номер від 22 січня 1930 р.

"знищення соціальної бази українського націоналізму — індивідуальних селянських господарств — було одним із основних завдань колективізації на Україні"

Виступаючи на XVII з'їзді партії, керівник Компартії України Косіор заявив:

"націоналістичний ухил у Комуністичній партії України… грав виняткову роль у спричиненні та поглибленні кризи в сільському господарстві"

Він також промовляв на партійних зборах влітку 1930 року:

"Селянин приймає нову тактику. Він відмовляється збирати урожай. Він хоче згноїти зерно, щоб задушити радянський уряд кістлявою рукою голоду. Але ворог прорахувався. Ми покажемо йому, що таке голод. Ваше завдання покінчити з куркульським саботажем урожаю. Ви мусите зібрати його до останньої зернини і відразу відправити на заготівельний пункт. Селяни не працюють. Вони розраховують на попередньо зібране зерно, яке вони заховали в ямах. Ми повинні примусити їх відкрити свої ями"

Шеф ОДПУ в Україні Балицький про боротьбу проти селянства в Україні:

"У 1933 р. кулак ОДПУ вдарив у двох напрямах. Спочатку його удар відчули на собі куркульські петлюрівські елементи на селі, а по-друге, головні осередки націоналізму"

 

"Механізм" Голодомору

Виїзд червоної валки з хлібом. Колгосп «Хвиля пролетарської революції». Харківська область. 1932 рік
Виїзд червоної валки з хлібом. Колгосп «Хвиля пролетарської революції». Харківська область. 1932 рік
"Спосіб, за допомогою якого людей нищили, був найжахливішим з досі відомих" — Ален Безансон.


Для виявлення суті Голодомору (тобто, як саме «морили голодом») при аналізі подій доцільно зосередитися не на тому, чи дійсно в Україні у 1931—1932 рр. був поганий врожай зернових і які були цьому причини і не на тому, чи був поганий врожай також в інших частинах СРСР, тому що, як відомо, скупі врожаї не є незвичайним явищем у сільскому господарстві будь-якої країни. Найбільш важливо те, яких заходів було вжито керівництвом СРСР (відтак — і керівництвом тодішньої Радянської України) щоб максимально посилити ураження (сільского, перш за все) населення України голодом.

Відповідно до результатів досліджень, для досягнення бажаної мети — покарання голодом — організаторами Голодомору було використано наступний механізм:

  • В рік неурожаю зернових культур плани хлібозаготівлі були значно підвищені;
  • Під прикриттям посиленої кампанії хлібозаготівлі було запроваджено «свідомо здійснювану конфіскацію продовольства» через запровадження натурального штрафування (м'ясом, картоплею та іншими продовольчими продуктами) за невиконання планів хлібозаготівлі.
  • Селянам України та Кубані (на той час заселеної етнічними українцями) радянський уряд свідомо і планомірно не давав можливості виїхати з територій уражених голодом. Дивись Директиву ЦК ВКП(б) и СНК СССР в связи с массовым выездом крестьян за пределы Украины

Таким чином, хоча зменшення врожайності практично завжди призводить до деякого («пропорційного») погіршення умов харчування населення, практично всі дослідники визнають, що в умовах України голод такого масштабу міг бути і був організований лише штучно і навмисно.

 

Історія досліджень та опублікування фактів про Голодомор

 

Оприлюднення факту Голодомору

Трупи селян на вулицях Харкова, 1933 (Widener Library, Harvard University, Harvard University Press, Cambridge, Massachusetts, 1986, p. 35.)
Трупи селян на вулицях Харкова, 1933 (Widener Library, Harvard University, Harvard University Press, Cambridge, Massachusetts, 1986, p. 35.)

На Заході про факт Голодомору стало широко відомо 29 березня 1933, коли валійський (Welsh) журналіст Ґарес Річард Воон Джоунз (Gareth Richard Vaughan Jones, 1905 — 12 серпня 1935, біографія) опублікував свій відомий репортаж про існування Великого Голоду в Україні у 1932-33 рр. Цей репортаж був надрукований у багатьох газетах включно з «Manchester Guardian» та « New York Evening Post».

Вперше, 25 грудня 1987 року, перший секретар ЦК Компартії України В. Щербицький у доповіді, присвяченій 70-річчю утворення УРСР згадав про факт голоду. Згадування було побіжним («5-6 рядків»), та причиною голоду було оголошено «посуху», але принципово новим було визнання самого факту — раніше (і то дуже зрідка) дозволено було згадувати про «нестачу продуктів». Є підстави стверджувати, що це визнання було вимушеним — з огляду на очікуване оголошення результатів роботи американської комісії.

18 лютого 1988 року «Літературна Україна» опублікувала доповідь Олекси Мусієнка на партійних зборах Київської організації СПУ. Вітаючи курс нового керівництва КПРС на десталінізацію, О. Мусієнко звинуватив Сталіна у здійсненні в республіці жорстокої кампанії хлібозаготівель, наслідком якої став голодомор 1933 року. Використане в цій доповіді слово «голодомор» було новотвором письменника.

На початку липня 1988 року на ХIХ конференції КПРС в Москві виступив Борис Олійник. Зупинившись на сталінському терорі 1937 року, він цілком неочікувано для присутніх завершив цю тему так: «А оскільки в нашій республіці гоніння почалися задовго до 1937-го, треба з'ясувати ще й причини голоду 1933-го, який позбавив життя мільйони українців, назвати поіменно тих, із чиєї вини сталася ця трагедія».

 

Наукові дослідження фактів про Голодомор

Перші ґрунтовні дослідження фактів про Голодомор здійснив в кінці 40-х — на початку 50-х років 20 століття Дмитро Соловей — у еміграції. Його роботи високо цінуються спеціалістами, але не були широко відомі.

Наступний етап досліджень було проведено після створення Конгресом США спеціальної комісії з дослідження фактів голоду в Україні, виконавчим директором якої був Джеймс Мейс.

Дослідження проводилися як в США (зусиллями вищезазначеної комісії), так, параллельно, і в Україні — після того, як стало відомо про створення американської комісії та було вирішено створити «антикомісію».

У сучасній Україні одним з найвідоміших дослідників голодомору є видатний історик Станіслав Кульчицький. Див. посилання на його статті та наукові праці у «Джерелах»

 

Альтернативні точки зору та полеміка стосовно Голодомору

Уже через два дні після появи у західних газетах чесного репортажу Ґ.Р. В. Джоунза — тобто 31 березня 1933 — газета «New York Times» опублікувала статтю В. Дюранті (Walter Duranty) із запереченням факту Голодомору.

Як в Україні, так і за її межами не досягнуто згоди стосовно подій, означених як Голодомор.

Існують наступні альтернативні до викладеної в даній статті точки зору:

  • Ніякого голодомору взагалі не було, а була посуха на значній території СРСР (а не лише в Україні), в результаті чого у населеня були певні проблеми з харчуванням. Кількість загиблих (мільйони) є спекулятивно завищеною.
  • Так, мільйони людей загинули в Україні від голоду, але:
    • Голод було викликано необхідністю експортувати значну кількість зерна для сплати закупівель передових технологій необхідних для індустріалізації СРСР, тобто метою було винятково зерно, а не загибель селян;
    • Те, що в Україні ситуація (тобто кількість мільйонів загиблих) була гіршою, ніж в інших частинах СРСР, викликано лише «перегинами» тодішнього керівництва України;
    • Вилучення продовольства виправдано тим, що воно дозволило здійснити індустріалізацію, а індустріалізація — перемогти Німеччину.

Стосовно кваліфікації Голодомору як акту геноциду висловлюється теж певний спектр альтернатиних думок: від того, що не можна кваліфікувати геноцидом події, що сталися до укладення міжнародного документу про геноцид (1948 р.) до того, що оскільки від голоду помирали не лише в Україні, то нема доказів про акцію, направлену проти українців.

 

Офіційні події та заходи, присвячені Голодомору

  • У 1988 році Конгрес США, а у 1989 р. Міжнародна комісія юристів офіційно визнали голодомор 1932-33 рр. актом геноциду проти української нації.
  • 15 травня 2003 р. Верховна Рада України в офіційному зверненні до народу України визнала голодомор 1932-33 рр. актом геноциду. (Але не прийняла постанови, поданої на її розгляд, що до цього питання, обмежившись лише офіційним зверненням, що майже не має юридичної цінності.)
  • Міжнародна конференція з нагоди 70-ї річниці Голодомору, організована Інститутом досліджень історії суспільства та релігії міста Віченца (Італія) 16—18 жовтня 2003 року. За результатами роботи опубликовано книгу «Смерть землі. Великий голод в Україні 1932—1933 років» (вийшла італійською мовою).
  • у листопаді 2003 року угорський парламент одноголосно прийняв постанову, яка визнає голодомор 1932—1933 років актом геноциду проти українського народу
  • Проблема визнання голодомору 1932-33 рр. в Україні злочином проти людства розглядалася на 58-й сесії Генеральної Асамблеї ООН — з нагоди 70-х роковин подій (10 листопада 2003 р.).
  • В кінці листопада 2003 р. в Парижі проведено дні пам'яті жертв голодомору в Україні. Почесний президент — Ален Безансон.